Заслуженим авторитетом серед колег і працівників пологового відділення Маневицької ЦРЛ користується старша акушерка Леся Мізік.
Свій трудовий шлях випускниця Ковельського медучилища розпочинала 1973 року далеко від рідного Шкурата – на прославленій Полтавщині. Там познайомилася із бравим курсантом Рязанського вищого військового училища Володимиром, який приїжджав на літні вакації до батьків. Отримавши направлення в Казахстан, новоспечений молодший лейтенант запропонував юній волинянці руку і серце, після чого молоде подружжя відправилося в одне з найбільших міст Середньої Азії - Шимкент (Чимкент).
У 23 роки Лесі, як висококваліфікованому спеціалісту, довірили посаду старшої акушерки пологового будинку медико-санітарної частини потужного промислового об’єднання «Фосфат».
- Пологовий будинок був розрахований на 250 місць і спеціалізувався по виходжуванню новонароджених, - розповідає Леся Титівна. – До нас везли дітей з усієї області. У пологовому було 25 інкубаторів, своя лабораторія, фізвідділення, централізована стерилізаційна. Треба було постійно поповнювати знання, удосконалювати вміння, шліфувати витримку, щоб виходити немовлят.
Попри значне посадове навантаження, молодий спеціаліст з України завжди з великим бажанням займалася громадськими справами, зокрема, писала сценарії різних свят, брала участь в концертах, у традиційних конкурсах професійної майстерності. Працювалося дуже цікаво, бо колектив був багатонаціональним: казахи, росіяни, німці, українці, узбеки, киргизи.
У 1992 році сім’я Мізіків повернулася в Україну. Чотири роки жили у Полтаві, а з 1996-го осіли в Маневичах. Тут одружили дітей, тут дочекалися онуків.
Сьогодні за плечима Лесі Титівни 42 роки медичного стажу. Завжди усміхнена, уважна, готова будь-якої хвилини допомогти.
- В акушерстві випадкових людей немає. Тут працюють лише ті, хто віддано любить свою професію, справу материнства й дитинства, - стверджує моя співрозмовниця. Роздумуючи про професійну майстерність, Леся Титівна цитує Фрідріха Ніцше: «Хто хоче навчитися літати, той спочатку повинен навчитися стояти, бігати, повзати, навіть танцювати: не можна відразу навчитися високому польоту…»
|
