Сімсот перепілок у домашньому господарстві
Сергій Герман із Ст. Чорторийська із задоволенням займається не надто розповсюдженою у нашій місцевості справою – розведенням перепілок, а його дружина Наталія стала дизайнером власного двору.
Зовсім поруч Свято-Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря, що у Старому Чорторийську, розмістилося обійстя родини Германів. Пройти повз нього без позитивних емоцій практично неможливо, бо і місцевих жителів, і нетутешніх по дорозі у храм зустрічають цікаві саморобні вироби, що красуються на подвір’ї.
Молоді господарі - Сергій Іванович і Наталія Володимирівна - батьки трьох дітей. Пан Сергій, уродженець Рівненщини, одружившись, поселившись у Ст.Чорторийську. Спочатку столярував, а згодом взявся на придбаній земельній ділянці будувати незвичним способом дім. На фундамент поставив дерев’яну коробку, а потім із дерев’яних обкорованих жердин на висоту двоповерхового будинку спорудив стіни, які оббив дранкою і поштукатурив. Ось вам і будинок за досить короткий час, який упевнено стоїть і по сьогоднішній день. Звівши таку незвичайну будівлю пан Сергій тоді потрапив на сторінки обласної газети.
- У той час не було ще достатньо будівельних матеріалів та й коштів на них, бо не платили заробітних плат, - розповідає Сергій Герман, - тож вирішив збудувати будинок із того, що можна було дістати. Оббивши дранкою тесані жердини, на що пішло до тонни цвяхів, всі щілини, що світилися наскрізь, потрібно було закидати розчином. На нього пішло по КамАЗу деревної стружки і глини, п’ять тонн вапна і три тонни цементу. Тож бригада із шести чоловік цілий тиждень плескала його на стіни безперервно.
Побудувавши за досить короткий час власний дім, Сергій Герман продовжував займатися столярною справою доти, поки вона не почала забирати увесь його час, не даючи достатнього придутку. Тоді вирішив продати столярний інвентар і зайнятися чимось іншим. Та чим саме буде займатися, навіть гадки не мав.
– Протягом багатьох років ніякої живності практично не тримали, бо часто все пропадало, говорить Сергій Іванович. – Та якось випадково, поїхавши до кума, побачив, що він займається перепілками. Взявши собі дві пари, почав їх розводити.
Хоча не все спершу вдавалося пану Сергію у розведенні птиці, та нині у спеціально збудованому приміщенні, яке має опалення, систему вентиляції та підведену воду для автопоїлок, тримає близько семи сотень перепілок декількох порід.
- Секрет тримання перепілок досить простий: повинні бути належні умови – сухо, тепло, щоб не було протягів, - зауважує Сергій Герман. – Літом, при відкритому вікні, птахи почуваються добре, а от взимку йде великий опар і збирається багато вологи на стінах, а це дає неприємний запах. Зараз намагаюся ефективно вирішити цю проблему.
Для харчування птиці господар використовує тільки свіжі корми. Із необхідних дев’яти компонентів дає шість-сім. Із основних - пшениця, кукурудза, макуха, а також ячмінь, соя, рибокосна мука, перемелений будівельний ракушняк, біла крейда (глина). Мясокосну муку не дає, бо тоді вони клюють один одного. Сезон на яйця, які із задоволенням розкуповують люди, триває з осені до весни, після чого кількість птиці зводиться до мінімуму (близько 150 голів), оскільки тоді не вигідно стільки тримати. Є свій інкубатор на 150 перепелиних або 60 курячих яєць. Сам зробив електроскубалку для общипування птиці, яка значно економить час.
- Тушки птиці продаємо і використовуємо для свого харчування, - говорить пані Наталія. - Особливо корисні бульйони для людей, які перенесли операції. Яйця варимо і смажимо, та найкорисніші вони в сирому вигляді натщесерце. Хоча особисто я не любителька перепелиних яєць, але при останній вагітності чоловік змушував їх вживати і, як наслідок, дочка народилася із манікюром, як після салону краси.
У свою чергу пані Наталія, яка вже працювала молодшою медичною сестрою у Старочорторийському стаціонарному відділенні для престарілих, загорілась виготовленням виробів із автомобільних покришок, випадково побачивши гумових лебедів у Ківерцях. Аби добре зрозуміти як вони робляться, тричі їздила на них дивитися. При виготовленні лебедів покращила їхній вигляд, застосувавши три види покришок.
- Поки чоловік був зайнятий на роботі у Луцьку, я попросила хлопців, які працювали у чоловічому монастирі, про допомогу, - пригадує Наталія Володимирівна. - Показала як і що їм розрізати болгаркою, бо сама не вміла нею користуватися. Після того змайструвала лебедів, пофарбувала їх і поставила. Та довго вони у нас не простояли, мене впросили їх продати.
Згодом, побачивши у Маневичах дві пальми із пластикових пляшок, Наталія Герман взялася за виготовлення своєї, щоправда, із однієї взяла листя, з іншої стовбур. А оскільки потрібно було чимало матеріалу, то пляшки жінка збирала, де прийдеться, будучи вагітною третьою дитиною. «Вирішила: хай що хочуть думають люди, а мені потрібно зібрати пляшок. З Луцька поїхали в Колки на смітник, шукала і в селі. Мета була такою сильною, що сорому не відчувала. В результаті ось, що з того вийшло», - демонструє свою три пальми пані Наталія.
Побачивши, як господині використовують для оздоблення квітників старі скрині, бочки і тому подібне, пані Наталія стала фантазувати. Тож сьогодні, окрім пальм, двір також прикрашають дерев’яний лелека, скриня, ступа, цебрик із посадженими квітами, плетений паркан із горщиками, арка із берези, де у гніздо посаджена лелека і лелеченя, піраміда для різноманітних квітів, грибочки. Секретом виготовлення останніх Наталія Володимирівна залюбки ділиться і з нашими читачами.
- Діряві металеві миски, які є в кожному господарстві, застеляємо клейонкою, вставляємо металеву арматуру і заливаємо бетоном, - розповідає майстриня. Клейонка дає ефект справжньої поморщеної шапочки гриба. Ніжка виготовляється із дерева і кріпиться до арматури на шапці гриба, після чого виріб залишається лише пофарбувати. Такі грибочки також красуються на дитячому майданчику нашого дитсадка.
У планах господині зробити композицію, яку бачила в журналах та на сайтах Інтернету: в казанок, у якому варять юшку, саджають мох. Коли він розростається, починає спадати із нього, створюючи враження, немов кипить рибна юшка і з неї йде піна. Під низ казанка садять сальвію, червоний цвіт якої нагадує вогнище.
Є й чимало інших задумів, пані Наталія лише жалкує, що немає достатньої території, аби розвернутися. Але господарі радіють і тому, що мають, адже всі люди, що проходять поруч (здебільшого приїжджі, бо свої вже звикли), помічаючи вироби, посміхаються, роздивляються питають поради як і з чого робити та дозволу сфотографуватись.
Ненароком змусивши заклопотаних господарів за чашкою кави пригадати події минулих років та з усмішкою переглянути чимало цікавих фотографій, я поспішив на автобус. Мене переповнювали позитивні емоції від недаремно прожитого дня, адже дізнався багато нового, і радість від того, що є в Україні багато неординарних людей, які борються із сірою буденністю, і хочуть гарно жити та працювати з душею.
|
| Категорія: Добрий господар | Додав: novadoba (09.02.2015)
| Автор: Сергій ГУСЕНКО
|
| Переглядів: 645
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
