Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 17:21

Головна » Статті » Добрий господар

У нього лад і біля храму, і біля дому


Невеличкий за розмірами Свято-Різдво-Богородичний храм с. Криничне, збудований за ініціативи та безпосередньої участі його теперішнього старости Володимира Омельчука, вражає не лише своєю архітектурою, а й довершеністю дизайну території. Впадають в око безліч квітів, оформлених у красиві клумби із садовими ліхтарями, молоді туї, ретельно підстрижений газон та охайні тротуарні доріжки. Така ж краса і біля власного будинку старости.



Пан Володимир не місцевий, чоловік приїхав у 1983 році в Криничне на заробітки на будівництво колгоспних споруд із с. Хотинь, що на Рівненщині. Вподобавши місцеву дівчину, яка ходила на роботу повз будівництва, вирішив залишитись. Після одруження молода сімейна пара отримала від колгоспу будинок, а сам Володимир Федорович став трудитися разом із дружиною Ольгою Никонівною оператором машинного доїння.
- З перших днів може дехто там і сміявся, що чоловік працює дояром, але потім це увійшло в звичку, - говорить Володимир Омельчук. – Тож більше 20 років працював на фермі, був одним із перших, а фотографія висіла на районній дошці пошани поки місцевий колгосп «Комсомолець» не припинив свого існування.
Подружжя ще не пенсійного віку, тож усі доходи лише від господарства – тримають три корови, свиней. Мають коника та весь реманент, тож садять гектар картоплі, а два гектари засівають.
Мають двоє дорослих дітей. Син Віталій їздить на заробітки, одружений, подарував батькам двох онуків. Донька Альона поки не поспішає заміж і, вивчившись на фармацевта, очолює аптеку у Ліпінах, що біля Луцька.
Сім’я Омельчуків постійно мешкала по сусідству із храмом. А оскільки попередній староста був літньою людиною, то часто просив про допомогу пана Володимира. У їхній хаті проводити й обіди для батюшок на празники. Касирка теж була жінкою в літах, тож дружина пана Володимира часто допомагала їй.
- Після того, як помер староста, мені запропонували стати на його місце і я взявся за це діло, - пригадує мій співрозмовник. – Я виріс у родині, де всі ходили до церкви, хоч вона була і в іншому селі.
У 2008 році прихожан церкви у Криничному спіткало важке випробування: дерев’яний храм 1862 року згорів увечері на Водохреще. Люди говорили, що в селі більше ніколи не буде церкви. Однак діти пана Володимира насідали на батька, щоб той приклав усі сили, але збудував нову церкву.
– Діти говорили: «Не дай Бог помрете, то нас тут заклюють», - пригадує пан Володимир. - Неначе це з моєї вини згоріла церква, але, як не крути, за все відповідає староста.
Церква згоріла і її обгорілі частини ще навіть не прибирали, як у село приїхав колишній батюшка, що вже служив у Харкові. Він привіз пожертву на будівництво нового храму - тисячу гривень. Повертався священик додому через Корець Рівненської області, де народився. Разом із ним по дорозі поїхав до брата на весілля Володимир Федорович.
- У Корці був при смерті ясновидющий монах, тож батюшка запропонував до нього зайти, - пригадує церковний староста. - Провівши мене через натовп охочих поспілкуватися із провидцем, почув від нього: «Я знаю: у вас храм згорів, але не переживайте, моліться, скоро у вас буде новий гарний храм». Вийшовши на подвір’я, я сказав нашому колишньому батюшці, що цей монах мабуть помилився, адже на місці - згарище і, окрім тисячі гривень, коштів на будівництво не має.
Проте, повернувшись, Володимир Федорович зібрав у селі збори, оголосив громаді про намір збудувати нову цегляну церкву і попросив людей здавати кошти. Сельчани реагували по різному: дехто активно включився у збір грошей, окремі жителі навіть групами їздили по сусіднім районам. Є багато таких, хто і до цього часу не здав ні копійки.
Малу-помалу, але за три роки, у 2011 році в селі таки збудували невелику цегляну церкву, яка нині є окрасою села. Благоустроєм біля церкви займаються касир Лідія Горінович, кума старости Віра Ковальова та дружина пані Ольга. Сам пан Володимир продовжує бути тут головною дієвою особою, оскільки свого настоятеля церква немає й досі, і лиш на церковну службу через кожні два тижня приїздить о. Богдан із с. Ситниця.





Ще більше вразив мене Володимир Федорович, коли ми завітали до обійстя, де мешкає його родина. Тут взагалі фантазії господині пані Ольги (на знімку) і доньки Альони не має меж. Вся площа перед будинком - це дивовижна казка, яку Омельчуки постійно створюють самі для себе. Тут тобі і доріжки, і фігурки різних звірів, і чудернацькі клумби, місток, будиночок, маленький ставочок та гойдалка. Жінки просять пана Володимира зробити ще й бесідку, а він все відмовляє «Хай но біля церкви лад наведу…».
Категорія: Добрий господар | Додав: novadoba (17.07.2015) | Автор: Сергій ГУСЕНКО
Переглядів: 446 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz