У селі можна жити не гірше, ніж у місті, - вважає господар із Граддя Роман Форманчук.
[size=10]Добротний цегляний будинок молодої багатодітної сім’ї Форманчуків, розташований на чималій присадибній ділянці, помітний здалеку. Поруч ставок, у якому господар у рідкісні вихідні дні полюбляє повудити рибу. У господарських приміщеннях та біля них розміщена сільгосптехніка та реманент. Є й кілька вуликів, яких вистачає, аби посмакувати цілющим медом.
- Після нашого із Оленою одруження постало питання будівлі власного житла, - розповідає пан Роман. – Батьки пропонували будуватися в райцентрі. Та я завжди говорив, що в селі можна жити не гірше, ніж у місті, а то і краще. Тож практично відразу після весілля розпочали будуватися у селі. Заради гарного місця довелось купити стареньку хату. Допомагали і мої батьки, і батьки дружини. Наразі проживаємо у будинку, який має п’ять кімнат, внутрішній санвузол, водяне опалення, незавершеним залишається лише другий поверх. Як на мене, півтораповерховий будинок не є великим, такі нині зводять майже всі.
Роман Форманчук народився у родині лісничого Граддівського лісництва Анатолія Форманчука, а тому із самого дитинства став своєрідним заручником, у доброму сенсі цього слова, цієї професії. Після закінчення школи вступив у Шацький лісний технікум. Заочно навчаючись у Львівському національному лісотехнічному університеті, почав працювати майстром нижнього складу Граддівського лісництва, де трудиться по даний час.
- Я практично виріс у лісництві з пелюшок, оскільки батьки проживали безпосередньо в квартирі лісництва, - говорить мій співрозмовник. - Змалку познайомився і з тракторною технікою, бо постійно терся біля трактористів. Тільки-но трактор ввечері їде, відразу вибігаю з квартири і до нього. Тоді на тракторі працював Володимир Бобік із Довжиці. Він часто садив мене за кермо і тоді радості не було меж.
У власному господарстві пана Романа - трактор МТЗ-80, зерновий та картоплезбиральний комбайни, сівалка, плуги, культиватор, а також інший реманент. «Є чим господарювати», - зазначає молодий господар, але нарікає на відсутність належної підтримки з боку держави.
Роман Анатолійович обробляє декілька гектарів землі – родинні паї, а також орендовану землю. Садить гектар картоплі, все інше засіває зерновими. Надає допомогу технікою сестрам Тетяні і Людмилі, сусідові.
- Особливо допомагати іншим людям не вистачає часу, бо кожен день на роботі, та й в селі є більш як сорок тракторів і п’ять комбайнів, - розповідає граддівець. – Трохи раніше люди техніку накупили, але із теперішнім валютним курсом і цінами на дизпаливо не знаю як буде далі. Та все ж намагаємось сіяти, саджати, хоча немає ніякого заохочення до такої праці. Якби держава могла гарантувати реальну ціну на вирощену продукцію, на ту ж картоплю чи зерно, було б значно легше. Кожний планував би що і скільки садити. Коли вгадаєш і є добра ціна на продукцію - добре, та частіше прогадуєш. Картоплю та зерно зазвичай здаємо приїжджим закупівельникам або міняємо на інші товари.
Дивує пана Романа підняття цін на український товар у зв’язку із підвищенням курсу долара: «Не розумію, чому всі залежать від того «зеленого», живемо ж в Україні, де національна валюта гривня».
Дружина Романа Анатолійовича пані Олена за освітою соціальний педагог, нині в декретній відпустці. У 2009 році з’явився на світ син Богдан, за два роки донька Дарина, ще через два - син Ярослав. Тож молодій мамі доводиться бути педагогом для власних дітей, вести домашнє господарство. Тримають і живність: корову, свиней, курей.
Вільного часу у подружжя небагато, тож відпочинок буває здебільшого по неділях, тоді можна посидіти із друзями за юшкою. Планів на майбутнє не будують, одне про що мріють, аби якнайшвидше закінчилась війна на Сході.[/size]
|
| Категорія: Добрий господар | Додав: novadoba (17.03.2015)
| Автор: Сергій ГУСЕНКО
|
| Переглядів: 656
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
