Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 17.08.2017, 06:54

Головна » Статті » Люди рідного краю

До госпіталю – з гітарою

Маневичанин Вадим Войтович запевняє: варто один раз прийти у військовий госпіталь, де лежать солдати з пораненими серцями і тілами, і обов`язково туди повернешся. Неначе невидима сила, тягнуть туди очі хлопців, що побачили справжнє обличчя війни. Не тої, що показують нам по телебаченню, не тої, про яку пишуть так красномовно газети, а тої, яка випалює тебе до самісінького дна душі. Вадим бачив, як плачуть справжні чоловіки і крадькома витирають непрохані сльози, коли він награвав на гітарі акорди знайомої усім пісні Ігоря Талькова «Я мечтаю вернуться с войны». Не просто зіграти ноти, а передати те, що в серці, в душі – це те, чим живе викладач музичної школи імені Соломії Крушельницької м. Львова.

Став музикантом завдячуючи брату

- Шість років я викладаю класичну гітару при консерваторії, - говорить Вадим. – Таких закладів в Україні є лише чотири: у Львові, в Києві, Харкові та Одесі. Пишаюсь тим, що маю лауреатів Всеукраїнських, міжнародних музичних конкурсів. Свого часу закінчив Маневицьку дитячу музичну школу, куди привела мене бабуся, Волинське державне училище культури і мистецтв, Львівську музичну академію і аспірантуру, поступив в аспірантуру Берлінської консерваторії, але відмовився від навчання за браком коштів, там потрібно було сплатити 7 тис. євро. Тож досвіду маю вже чимало (посміхається). А взагалі-то я мріяв грати на барабанах, а оскільки у Маневичах цей музичний інструмент не вивчався, обрав гітару. Та по-справжньому почав кайфувати під її звуки лише тоді, коли мій старший брат, на жаль, нині покійний, прийшов з армії і виконав під гітару кілька армійських пісень. Саме завдяки цьому я і став гітаристом. Я й своїх учнів заохочую піснями, починаючи з другого класу даю їм тексти для вивчення.
Вперше у Маневицькому Будинку культури Вадим Войтович заспівав пісню «Росте черешня в мами на городі» і відтоді ця музична композиція неначе оберег - варто лишень тихенько наспівати кілька улюблених рядочків.
- На той час це була складна пісня для акомпонування на гітарі, - пригадує Вадим. – Цікаво було би зараз глянути, як це все звучало, адже тоді ще кольорове фото знаходилось на межі фантазії. Улюблені напрями – рок і класична музика. Дуже подобається гімн АТО «Браття-українці» гурту «Шабля». Не люблю російську попсу: коли їду у маршрутці, роблю зауваження водіям. Ми повинні якось вже відповідати нормам нашої культури.

Лікує душі музичною терапією

« Багатьох хлопців привозять сюди роздягнених, без особистих речей. Одяг на них як не згорів, то подертий-закривавлений. Без підтримки волонтерів — ніяк. Вадим співає під гітару, він у відділенні вже за свого. Професійний музикант, викладач музшколи, з чоловіком Марини, теж музикантом, в одному рок-гурті грають. Госпітальний репертуар у Вадима на будь-який смак — від класики до жартівливих пісень. Він зазвичай переходить з палати у палату з гітарою та стосиком паперу під пахвою, зі словами пісень. За ним на милицях соває ноги мовчазний хлопчина, ті самі пісні по кілька разів слухає. Не потрапляючи у ноти, Олександр підспівує Вадиму, емоційно реагуючи на музику. Російські пісні теж лунають, Шевчук і Тальков; тексти давні, а наче сьогодні написані...». Це уривок із книги Галини Удовиченко «Волонтери. Мобілізація добра», про тих, на чиїх плечах тримається світ, про волонтерів, серед яких і Вадим.
- Дружина нашого бас-гітариста і керівника гурту вперше запросила до госпіталю на День незалежності, - розповідає Вадим. – Ми виступили в актовому залі, але не всі мали змогу туди прийти, адже багато поранених лежать в палатах, прикуті до ліжок. Я запропонував, що було би добре проводити концерти просто в палатах. Вперше до хлопців в палату прийшов в жовтні 2014 року і після того не зміг вже не приходити. Хлопці чекали. І ті, що після Іловайського котла, і ті, що після Дебальцево, і з нового поповнення. Моя музика приносить їм радість, і кожного разу вони запитують коли прийду ще. Лікарі ж дозволяють проводити концерти лише на вихідних. Серед слухачів - дядя Саша з «Айдару» із м. Щастя, який воював разом із сином, кіборг з Донецького аеропорту, який звідти бачив свій покинутий будинок, були і маневицькі хлопці. Одні розповідали про себе, інші – замкнуті, особливо ті, що повернулись з полону. Музика нас об`єднувала. Навіть медсестри підспівували нам. Така собі музична терапія. Виконую такий репертуар, який всі хлопці знають і підспівують крізь сльози і спогади. «И, поверженный в бою. Я воскресну и спою На первом дне рождения Страны, вернувшейся с войны...» - ці слова бійці повторюють, як молитву.
«Хлопці плескають у долоні; ті, у кого руки вільні, стараються найдужче. У кого рука закута у металеву фіксувальну конструкцію, б’ють здоровою по нозі, ляскають по тумбочці... Концерт у розпалі. Мелодія з кінофільму «Ромео і Джульєтта» з перших акордів робить беззахисними. Усі завмирають — волонтери, що зайшли мінералку роздати, підполковник Роман біля вікна, рядовий Славік із гірського села... І сивий сорокарічний кіборг Ян із Донецька, поранений неподалік своєї вулиці, у старому терміналі Донецького аеропорту. Він не був удома вже кілька місяців, відтоді як поховав маму та перевіз сім’ю в Запорізьку область, та й дім його тепер не в Донецьку, а там, де його дружина і донька». – Ці рядки з книги Галини Удовиченко, передають атмосферу концертів в госпіталі.


У полоні «Голосу країни» та Х-фактора

Вадим Войтович з 2008 року є гітаристом і вокалістом кавер-гурту «Рімейк», який співає на італійській, польській, французькій, англійській, російській та українській мовах. Приїжджав гурт і до Маневич, щоправда, людей зібралось небагато: чи то музика не до душі, чи не цікавить музичне мистецтво. Друзі спонукали гітариста спробувати свої сили на головних музичних проектах України – «Голосі країни» та Х-факторі.
- Мені цікаво в житті пізнавати щось нове, - говорить музикант. – Кастинг відбувався у Львові в три тури, виконав сім пісень. Я сказав, що родом з Маневич, це і зіграло вирішальну роль, бо львів`ян було чимало. В першу чергу, команда музичного проекту дивиться на лінію сюжету і оригінальність пісні. Їм потрібно показати контраст. Вони мене так і запитали, чи виконую я щось на іноземній мові. Я – викладач – і заспівав Rammstein! Підходить! Через тиждень мені зателефонували і повідомили: «Вітаємо, Ви пройшли в основний етап в ефір. Ми Вам вибираємо пісню «Mutter». За умовами контракту, який ми відразу підписали, іншу композицію обирати не дозволялося. Якби я, наприклад, не з`явився б на зйомки, змушений був би сплатити 10 тис. грн. штрафу. На самому «Голосі країни» було тяжко. Приїхав о 8 ранку потягом, а співав о 18.30 вечора і був 15 по списку. Останній учасник виступав о 2 ночі. Постійно на ногах, інтерв`ю, зйомки, ні хвилини спокою. Перед виступом до мене підійшла директор конкурсу і каже: «Ми зацікавлені, до Вас повернеться Святослав Вакарчук. Маєте піти до нього в команду, а не до когось іншого». Звичайно, я розмірковував над цим, адже з моїм вокалом інші тренери не мали нічого спільного. Тобто факт підкладання карт теж є. Однак, Вакарчук не повернувся…
Про сам виступ Вадим говорить із захопленням, каже, що хвилювання не було, пишався тим, що представляв Маневичі. А ще зізнається, що на проекті дивляться, хто краще підходить їм по сценарію, тобто вокал відходить на задній план. Інакше ніяк не поясниш того, що Ігор Грохоцький став голосом країни, однак особливих вокальних даних не показав. І найбільше жалкує не про те, що не пройшов в наступний етап, а що так і не довелось більше поспілкуватися зі Святославом Вакарчуком.
- Минулого року в червні були зйомки Х-фактора, пройшовши кастинг у Львові, мене запросили до Києва, - продовжує Вадим. – Там виконав під гітару дві пісні – «Росте черешня» та Висоцького «Парус». Режисери весь час шукали якусь сенсаційну новину із мого життя, мовляв, скажіть, що Ви прийшли на шоу, аби довести дружині свою любов, чи щось на кшталт цього. Суддям сподобався мій виступ, всі сказали «так», однак Сергій Сосєдов відзначив, що бачить мене лише в одному жанрі і не уявляє, як я буду виконувати попсу. І це правда. Ніно Катамадзе та Андрій Хливнюк зробили мені компліменти стосовно мого вокалу, а Ігор Кондратюк сказав, що він дуже радий, що людина з Маневич викладає клас гітари. А насправді було враження, ніби потрапив у рабство: ось такий він, шоу-бізнес – ти вже не належиш ні собі, ні своїй сім`ї. Якби я потрапив у табір і не з`явився на зйомки, змушений був би сплатити 1 млн. грн. Тому я не розчарувався, що не пройшов далі, і що моя сюжетна лінія їм не підійшла. Як сказав Костянтин Станіславський : «Вмійте любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві».
Багато людей після участі Вадима в музичних проектах запитували, чи він за гроші туди потрапив. На жаль, сьогодні за гроші можна купити популярність, але не любов. Тому найвищою нагородою для викладача є, досягнення його вихованців. Та і він не зупиняється на досягнутому – в дуеті «Лісова пісня» брав участь у музичній програмі «Фольк music», що йде на першому національному телеканалі, та в проекті «Дві гітари». На творчість його надихають дружина Світлана, п`ятирічна донечка Барбара, та батьки.
Вадим розповідає про участь в музичних проектах та програмах та знову повертався до теми, яка болить йому – неоголошеної війни на сході України. Щоразу, беручи гітару в руки, він бачить перед собою їх – справжніх героїв.
- Хай буде мир в Україні, - завершує розмову Вадим і я не бачу, чи в його очах бринять сльози, але відчуваю, як тремтить його голос у телефонній слухавці…
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (10.02.2016) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 106 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz