У вересні в срібло бабиного літа вплітаються чорні нитки непоправної втрати, щемливого суму і сердечного болю, якого не гоїть час. Рік тому цієї благодатної пори Небесний Отець забрав у Своє Вічне Царство людину непростої долі, щедрої душі, лагідної вдачі,  стійкої християнської віри.

     Для мене Петро Бумазюк, з яким я познайомилася відразу по його приїзду в Маневичі у 1994 році, був не лише взірцевим священиком, а й людиною високої проби. Його скромність, простота, внутрішнє благородство вражали. Зустрівши перехожого, незалежно якого він віку, батюшка завжди встигав привітатися першим, схиляючи голову в поклоні. Жодного разу я не бачила виразу незадоволення на його обличчі: завжди усміхнений, завжди привітний. Працюючи в школі, запрошувала його на уроки вивчення Біблії. З якою непідробною цікавістю, затамувавши подих, слухали його неквапну розповідь дев’ятикласники, як вдумливо і доступно він відповідав на кожне дитяче запитання.

     Отець Петро розумів, у якому світі живе, був толерантним і ніколи войовниче, а тим паче зневажливо не ставився до представників інших  конфесій. «Хто говорить: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той каже неправду: бо той, хто не любить брата свого, котрого бачить, як може любити Бога, Котрого не бачить?» (1 Ін, 4:20). Петро Бумазюк поважав будь-яку віру, бо знав: Господь – для всіх Один. Сам же, відчуваючи свою надзвичайну відповідальність душпастиря перед вірянами, виконував всі свої обов’язки навіть тоді, коли був хворий.

     Батюшка був вірним сином рідної землі. Пригадую, як мене здивувало і зворушило водночас його прохання допомогти матушці Олені, яка родом з Росії, чимшвидше вивчити українську. Через брак часу я відмовилася, але принесла російсько-український розмовник, запевнивши, що україномовне середовище – найкращий вчитель.

    Про отця Петра можна довго згадувати, говорити багато теплих слів. Але найголовнішим є одне: отець Петро був священиком за покликанням, за переконанням, за способом життя.

     24 вересня минає рік, як відійшов у життя вічне наш незабутній отець, але його слова, сповнені любові до Бога і до людей, живуть у нашій пам’яті і житимуть вічно.

     Нехай про це засвідчить наша щира молитва.