У селі Кашівка, що на Ковельщині, 10 серпня 1945 року у багатодітній сім’ї Ткачуків народився син Василько.
Хлопець з великим бажанням засвоював шкільні знання, поступив у Луцьке педагогічне училище. Після строкової військової служби прийшов на роботу в школу села Мала Осниця Маневицького району. Працював учителем початкових класів. Життя вимагало знань, вищої освіти. Отримавши диплом вчителя української мови та літератури у Луцькому педінституті ім. Лесі Українки, безвиїзно працював за фахом у Великоосницькій СШ до 1989 року.
У 1972 році одружився із колегою учителькою математики Ганною Карпівною Гладишук, яка родом теж із Ковельського району. Народили і виховали сина та доньку. Були у вирі життєвих подій: учасники художньої самодіяльності, лектори, класні керівники, громадські активісти, деякий час працювали заступниками з виховної роботи. Життєрадісні, готові завжди усім прийти на допомогу, вони відносилися до тих учителів, яких люблять і поважають учні, батьки, колеги.
На уроках української мови та літератури Василь Євдокимович не обмежувався програмним матеріалом. Він навчав життєвої мудрості, великої любові до людей, до рідного краю, порядності, працелюбності. Кожному його учневі закарбувалися в пам’яті слова вчителя: «Ким би не був, Людиною будь!» Це і є велике життєве кредо Василя Євдокимовича.
Учив любити українську пісню, запальний танець, сам чудово танцював, грав, співав.
Життя покликало Василя Євдокимовича та Ганну Карпівну на рідну Ковельщину. У селі Зелена, куди виїхало подружжя, Ганна Карпівна працювала секретарем парторганізацій радгоспу «Відгодівельний», Василь Євдокимович – вчителем української мови та літератури Ковельської середньої школи №12. Коли у 1992 році відкрилась десятирічка у Зеленій, перейшов працювати туди. Ганна Карпівна довгий час була директором Зеленської ЗОШ. Обоє – вчителі вищої категорії, Василь Євдокимович має педагогічне звання «старший учитель».
Два роки тому сім’я Ткачуків пережила важку втрату – смерть сина. Це підірвало здоров’я матері та батька, але життя продовжується: серце тішать онуки, донька, невістка та зять.
Подружжя з приємністю згадує молодість, яку залишили у Великій Осниці, де живе чимало друзів, кумів, колег. Добрий слід залишили вони і на Маневиччині, і на рідній Ковельщині.
«Ось і старість підкралась не привітавшись, а молодість пішла не попрощавшись», - так любить говорити Василь Євдокимович. У нього мова пересипана прислів’ями і приказками, жартами і усмішками.
Василь Євдокимович 10 серпня відзначатиме сімдесятиріччя. Щастя Вам, здоров’я, спокійного довголіття, шановний ювіляре. Многії Вам літа!
|
