КОХАННЯ, ВИПРОБУВАНЕ ПОЛОНОМ
Після 15 місяців полону лучанин Сергій Дмитрук повернувся у рідне місто. «Мене зігрівала тільки надія. Любов до жінки, дітей, своєї Батьківщини» - поділився Сергій із журналістами. Дружина Єва не зводила та коханого погляду із чоловіка.
Єва народилася у селі Грузятин у багатодітній сім’ї. Шістьом донькам і двом синам Іван і Леся Паляниці прищеплювали любов до праці на землі, виховували почуття любові й милосердя до ближнього. А ще щоденно просили у Господа щасливої долі для кожного. Проте, як писав Стефан Цвейг, «життя нічого не дає безкоштовно,і всьому, що підноситься долею, таємно визначена своя ціна».
Євині життєві горизонти почали розширюватися після того, як вона закінчила дев’ять класів Грузятинської ЗОШ І-ІІ ст. і вступила у Колківське вище професійне училище, аби здобути спеціальність кухаря-кондитера.
Саме у цей час дівчина познайомилась із ставним і вродливим лучанином Сергієм Дмитруком. Батьки Сергія прийняли Єву зі сльозами радості і печалі: перед тим під час епідемії грипу померла їхня донька. Молодята вирішили жити з батьками у двокімнатній квартирі: і стареньким веселіше, і молодим у матеріальному плані легше. Єва намагалась призвичаюватись у новій сім’ї, прислухатися до порад свекрухи. На серці було легко і піднесено: вони із Сергієм молоді й щасливі, кохають одне одного…
Весною 2014, коли трирічний Михайлик щодня допитувався у мами Єви, коли ж вона нарешті народить йому братика, сім’я з неспокоєм у теленовинах спостерігала за тривожними подіями в країні, навіть не підозрюючи, що невдовзі сама потрапить у їхню круговерть.
26 травня Сергій був демобілізований. Лише кілька днів порадів новонародженому Стасику. Єва трималась і навіть намагалася посміхатися, бо вірили, що все минеться і скоро чоловік повернеться додому.
А в зоні так званої АТО діялось щось неймовірне, сотнями гинули молоді хлопці – і розум відмовлявся шукати цьому виправдання. Сергій телефонував щодня, заспокоював, цікавився дітьми.
10 листопада під Дебальцевим зв’язок обірвався. 5 місяців мовчання, 5 місяців відчаю і надії. 30 квітня 2015 року пролунав довгожданий дзвінок.
- Я була впевнена, що він живий, - каже сьогодні Єва. Двадцятичотирирічна молода жінка не хоче розкривати душу навстіж перед усіма, її зрозуміють лише ті, хто пережив подібне.
Вона не сиділа, склавши руки: зв’язалася з волонтерами, відстежувала будь-які новини із АТО у соцмережах.
У березні 2015 року з Інтернету вона дізналася, що газета донських козаків описувала трьох полонених, які сидять у «баті» (польового командира), серед вказаних імен було й прізвище Сергія.
У квітні вона побачила відео, з якого зрозуміла, що тепер Сергій знаходиться у Донецьку в руках сепаратистів.
«Врятувати! Повернути синам батька!» - ці думки переслідували цілодобово. Волонтери Наташа Боярина , Рая Клименко та інші запевняли, що Сергія ось-ось звільнять, він є у списках на обмін полонених. Обмін мали робити через Луганськ – туди й доправили чоловіка. Як потім дізналася Єва, там, протримавши майже місяць в одиночній камері 2х2 м, його знову повернули в Донецьк.
Єва не знаходила місця. Тримала постійний зв’язок з родинами, у яких такі ж проблеми. Родичі полонених збиралися під стінами Адміністрації Президента, записувалися на прийоми до високопосадовців. Єва теж зустрічалася із Іриною Геращенко та Віктором Медведчуком, а при сприянні волинського нардепа Ігоря Гузя навіть потрапила на брифінг у Верховну Раду, де їй надали слово.
Що допомогло витримати, не впасти в розпач? Казкова віра, що добро переможе, що народжені в коханні сини не залишаться сиротами.
- Головне – не опускати рук, стукати у всі двері, використовувати найменшу можливість, коли йдеться про повернення полоненого на Батьківщину, - стверджує Єва.
Перед молодою сім’єю ще багато випробувань, але найголовніше – розлукою і невідомістю – вони пройшли гідно, зберігаючи у серцях кохання як найцінніше диво і найцілющіші ліки.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (11.03.2016)
| Автор: Алла Бубнюк
|
| Переглядів: 476
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
