Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 188
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 27.07.2017, 09:49

Головна » Статті » Люди рідного краю

Найбільше щастя - що є ті, які моляться за тебе день і ніч


У кожної людини на землі є місце, де вона відпочиває душею, де панує благодать, що зігріває серце невидимим теплом і життєдайною силою. Для мене - це храм, адже саме з молитви починаються сходи до неба.

За роботою і буденною метушнею не так часто вдається відвідувати святі місця. І коли випадає така нагода, хочеться не просто прийти у храм і помолитися, хочеться відкрити душу, поспілкуватися з Богом, посередником якого на землі є священик. У Старосільському храмі Успіння Божої матері він і справді особливий – уважний і щирий.
Благочинний Колківської округи Петро Бугайчук зустрічає нас на подвір’ї Старосільського храму без ряси, з сокирою в руках: разом із дев’ятирічним сином Серафимом впорядковують благоустрій біля церкви. Він упевнений, що Бог завжди допомагав йому знайти свій шлях, який і привів його до Волинської семінарії. Сьогодні у священнослужителя дружна сім'я, міцна віра й улюблена справа, те, чим він живе. Мабуть, ще тоді, у дитинстві, Бог почув його щиру молитву і захотів, щоб саме ця людина відтепер молилась за всіх нас. Молилась і служила. Людям і Богу.
- В цьому році виповниться п'ятнадцять років, як я в сані, - розповідає отець Петро. – Родом з Локачинського району с. Крухиничі. Два з половиною роки служив в Гораймівці. Чому вирішив стати священиком? Скажу вам відверто: у мене не було якогось одкровення. Просто я зрозумів, що без цього не зможу жити. Мій брат Віктор теж унаслідував мій приклад. Служив на Курильських островах. Наш меценат Юрій Оксенюк, виходець із Старосілля, збудував храм і хотів, аби саме волинський священик отримав там прихід. Через три роки Віктор повернувся на Маневиччину у с. Рудники, куди був рукопокладений. Кожен мій день починається і закінчується молитвою, читаю книги, бо треба себе удосконалювати. Багато часу займає ремонт церкви. Ми поновили ікони, орнамент розписали, поміняли повністю дах. Цікавим є той факт, ще коли розбирали покрівлю, над вівтарем знайшли стовпа, на якому олівцем на польській та українській мовах написані імена тих хто споруджував храм.
Розмовляємо з отцем Олександром у храмі – тут панує затишок та спокій. Це вже друга церква, яку пам’ятають люди: з попередньої, довоєнної, зберігся лише іконостас та ікона Климентія Папи Римського. У споруду вдарила блискавка, між куполом та бляхою почало тліти. Півдня він димів, допоки приїхали пожежники з Луцька, а дістатися такої височини люди самі не мали змоги. Новий храм збудований у 1933 році, споруди подібної архітектури у районі більше не має. Копія такої церкви знаходиться у Рожищі, однак вона споруджена на десять років пізніше.
- А то мої сини-школярики, - проводячи екскурсію подвір’ям храму, отець Петро знайомить з Серафимом (4 клас) та першокласником Данилом. – Ну а найменшенькому, Миколці – один рочок. Коли запитую у старшого, ким буде, відповідає: «Священиком». Мене тішить, що сини моляться, беруть з мене приклад. Ще бабуся казала: «Без Бога ні до порога». І хліб, що впав, навчала цілувати. У вільний час займаюсь пасікою, маю чотири бджолосім’ї. Інколи, коли дуже втомлений, іду і спостерігаю за ними або просто милуюсь.
Отець Петро виріс у звичайній сільській сім’ї. Їх у батьків п’ятеро синів і всі вони змалку прислуговували в храмі. «Як людина відчуває потребу в їжі, так я відчував потребу в церкві», - зізнається священик. Отець Петро пригадує, як вперше зайшов у вівтар: «Для мене це незабутнє: відчув таке піднесення, що досі у подробицях пам’ятаю той день. Як зайшов у вівтар – так до сьогодні й лишився».
- Священик, в першу чергу, має керуватись любов’ю до Бога, - так характеризує сан духівника отець Петро. – Не той, хто любить ошатні ризи та золото храму, а той, хто й на камені в лісі служитиме Літургію і відчуватиме себе щасливим – оце і є справжній священик.
Жителі Старосілля додають, що їхній священик не лише хороший душпастир, а й чудова людина, сім’янин та господар. Кажуть, на такого батюшку давно чекали. Його дружина Катерина керує молодим хором, а старшим – регент із Рудник Валентина Марчук. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що в тому, як сьогодні виглядає Старосільський храм, заслуга отця Петра. Він дбає, аби святині сяяли у всій своїй красі та величі і щиро вболіває за духовність села. У знаменні для Петра Бугайчука дні, коли ставав на священицьку стежину, були поруч найголовніші в його житті люди – батьки. Відчував їхню підтримку, а головне - щирі молитви.
– Життя тримається завдяки молитві, – говорить отець Петро. – Найбільше щастя, що є ті, які моляться за тебе день і ніч. Бо ніхто це так щиро не зробить, як рідна мати, та, що носила тебе під серцем. Я живу завдячуючи благословенню своєї матері.
Щастя не в грошах, не в славі. Щастя – це коли тебе люблять, коли ти любиш когось, любиш Бога, любиш те, що робиш, приносиш людям добро. Христос сказав такі слова: «Один одного тягарі носіть». І я намагаюсь їх наслідувати.
Сьогодні в нашій країні війна. Гинуть найкращі сини України. Зараз, як ніколи, всі ми маємо об'єднатись у спільній молитві за мир і спокій в Україні. Молитвою підтримаймо тих, хто зараз під ворожими кулями.
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (11.06.2015) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 82 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz