Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 28.03.2024, 12:01

Головна » Статті » Люди рідного краю

Партизанка Федора Янчишина рятувала від смерті дітей

     

      Бувають у житті події, які змушують замислитись, окинути поглядом минуле,  зіставити його із сьогоденням.

       День Партизанської Слави. В цей день я запалюю свічку Памяті за близьких мені людей, які відійшли у Вічність. Це герої-партизани моєї родини Григорій, Федора та Андрій Янчишини. Вони лишилися героями і після своєї смерті, ніби здобули друге життя, бо на їхньому героїчному прикладі виховуються нові покоління, попри бажання декого переписати історію на власний розсуд.

       Тяжкі воєнні випробування забрали у них молодість, вільну працю, веселу пісню. Вороги вважали село Галузія, де вони проживали, партизанським селом і жорстоко карали його мешканців за допомогу і найменше співчуття партизанам.

         Сім’я Янчишиних не хотіла коритися ворогові, тому  подружжя Янчишиних вступили до партизанського з’єднання  А.П.Бринського, який був відомий всім під іменем «дяді Петі». Вони день за днем, крок за кроком оволодівали партизанськими вміннями і добре з ними справлялись. То зв’язківці, то розвідники, то агітатори, то виконавці спецзавдань.

                 «У 1943 році в Галузіях розташувалась партизанська застава, а в хатині Янчишиних деякий час розміщувався штаб партизанського загону Макса Юзефа Себесяка» (із газети «Зоря комунізму» від 22 травня 1986 року).

          Покійна партизанка Надія Захарівна Цимбал, що мешкала  у смт Маневичі, особисто  мені розповіла про Федору Овсіївну Янчишину: «У нас, в партизанському загоні Логінова її називали партизанською матір’ю. Вона без остраху на підводі заїжджала в окуповані населенні пункти, в яких проживали партизанські сім’ї. Під виглядом збору милостині для своїх дітей вивозила з цих окупованих сіл дітей партизанів, тому гітлерівці не змогли завдати сім’ям жорстокої розправи».

         Про мужню жінку з теплотою пише у листі до своїх побратимів колишній партизан загону Макса Йосип Городюк, житель села Мильськ, що в Рожищенському районі: «…У 1943 році надійні люди передали в загін, що мою сімю хочуть знищити. Про це я доповів командиру. Юзеф Собесяк зрозумів моє горе і дозволив забрати жінку з дітьми в Галузіях. У загін прийшла зі мною лише дружина, а діти залишилися в Підріжжі, де їх прихистив тесть. Йосип Матвійчук (так по-українському називали свого командира-поляка Собесяка) занепокоївся. Мені співчували й усі інші партизани. Для виконання складного завдання вирішила піти Федора Янчишина, в якої в Галузіях залишились свої діти. Ризик був великий. І вона, ця жінка-героїня, проїхала через десятки сіл і хуторів, пробралася конячиною через всі німецькі пости. Вдень вона збирала хліб, інші продукти, показуючи фіктивну довідку, підписану високопоставленим німецьким чиновником, старостою, що дозволяла їй, як людині лояльній окупаційним властям, безборонно просуватись по навколишній території. А темної ночі, з допомогою мого шваґера  Аркадія Бортника, хоробра партизанка примостила на підводу наших дітей і непомітно вивезла з села… О 12 годині дня ми з великою радістю зустріли діток, яких привезла Федора Овсіївна в Галузії. Так врятувалась моя сімя від смерті. Заслуга в цьому Федори Янчишиної. Я все життя буду їй безмежно вдячний».

         У 1982 році, в дні святкування 40-річчя початку бойових дій на Волині партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу А.П.Бринського, в урочищі Кухів Груд відбулась зворушлива зустріч колишніх партизанів – Йосипа Городюка і Федори Янчишиної.

         Після розформування з’єднання «дяді Петі» Григорій і Федора Янчишини влилися в ряди діючої  армії, дійшли до Берліна. Нелегко стелились їхні фронтові дороги. З нетерпінням чекали закінчення війни, повернення додому. І цей час настав. До рідних місць добирались на підводі. Сльози радості змішались із слізьми від страшної звістки про загибель сина Андрія Янчишина. Ця біль закарбувалась на серці матері назавжди. Хвилюючись, казала: «Коли співають пісню «А льон цвіте синьо, синьо…», я плачу. Ждала Андрійка і буду завжди ждати…». Він мужньо боровся з ворогами, був сміливим підпільником і загинув, як герой, за Перемогу.

        Хай же воскресають із далечі чесні імена відважних патріотів-партизанів сім’ї Янчишиних. Хай знають нащадки, якою дорогою ціною завойовано Перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.

        Наш обов’язок-завжди пам’ятати, зберігати, шанувати святі сторінки визвольного руху цієї війни і бути гідними продовжувачами справи переможців.

        А мені особисто, хочеться розшукати дітей Йосипа Городюка, яких врятувала моя мужня бабуся, щоб продовжувати героїчний літопис родини, бо справа їхня живе і буде вічно жити в серцях вдячних нащадків.

        Тож запалимо свічку памяті за всіх полеглих, хто здобував перемогу.

Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (24.09.2013) | Автор: Надія Роденко
Переглядів: 569 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz