Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 01:19

Головна » Статті » Люди рідного краю

Серця дітей зігріті любов’ю

У просторому будинку Вадима та Наталії Білоусів із Северинівки нині досить гамірно, а дитячий сміх, який часто лунає у цій оселі, зайвий раз доводить, що їхнє життя наповнене справжнім змістом.
Наталія Михайлівна, уродженка с. Липно Ківерцівського району, виховувалась у багатодітній сім’ї. Пан Вадим теж мав шістьох братів і сестер та приїхав з родиною на Волинь із Херсонщини, коли помер його батько. Обоє віри євангельської. Познайомились Вадим і Наталія на весіллі у спільного знайомого і через два місяці одружились, оселившись у Маневичах. Минуло два роки, а власних дітей у подружжя не було, невтішні прогнози давали і медики. Тож тоді і вирішили, що мають взяти дитину на виховання.
– За Мішку перша заговорила я, бо перша його побачила, - пригадує пані Наталія. – Нам сказали, що в Маневицькій лікарні лежить хлопчик, від якого відмовилась мама. Ми пішли його провідати і він нам сподобався. Лікарі нас лякали тим, що він дуже хворий: не вставав на ніжки, мав дисплазію, слабкий імунітет, порушену нервову систему. Проте Михайла ми все ж усиновили і по мірі можливості вилікували, однак нервова система повністю ще не відновлена. Зараз йому 8 років.
Будинок у Северинівці, у якому проживають Білоуси, належав бабусі пана Вадима і стояв порожнім. Порадившись, подружжя вирішило його добудувати і перебратися сюди жити. Вадим Володимирович займається будівельними роботами, тож гроші на переобладнання будинку заробляв він, та й сам прикладав до цього руки.
Перебравшись у Северинівку, Білоуси вирішили ще збільшити свою сім’ю і взяти Михайлику сестричку. Однак із опікунської ради м. Луцька, де сімейна пара перебувала на обліку, повідомили, що є лише дівчинка із двома братиками. Та це не злякало Наталію та Вадима і, познайомившись із дітьми з Ковельського району: семирічною Анею, восьмирічним Артемом та однорічним Богданчиком, вони взялися збирати цілу купу документів та проходити медогляди.
– Оскільки в районі не було певний час голови райдержадміністрації, щоб підписати договір про прийомну сім’ю, то час трохи затягнувся, – продовжує пані Наталія. – Старших дітей із Ковеля забрали лише 16 січня цього року, а Богдана 1 лютого.
Мама дітей померла, батько невідомо де, лише час від часу телефонує його мати (бабуся). Наталія Михайлівна говорить, що сім’я була неблагополучною, бо, навіть, діти не сумують за померлою мамою і навпаки попереднє життя намагаються забути.
– Мішка - дуже швидкий хлопчик (гіперактивний), за ним скрізь треба встигати, тому і в школу не ходить, а вчиться вдома, - ділиться пані Наталія. – Коли питання про усиновлення дітей було вирішене, ми його почали готувати. Питали, якщо приїдуть братики і сестричка чи не буде їх ображати? Він часто питав, коли ж вони приїдуть. Та коли вони переступили поріг будинку, йому було дуже боляче ділити маму. Він був постійно біля мене, я повинна була його першим поцілувати, інакше ображався, хоча зараз ці ревнощі пройшли. Старші діти до цього часу не знають, що Михайло теж прийомний. Ми їм поки про це не говоримо.
Діти швидко адаптувались у сім’ї. У школі їм відразу сподобалось, з легкістю знайшли собі друзів, які часто приходять до них у гості. Нині підтягуємо дітей у навчанні, привчаємо застелювати за собою ліжко, позбирати іграшки.
Аня найбільше взяла подружжя за душу. Відразу назвала їх мамою і татом, спитала чи мають великий будинок, чи в неї буде окреме ліжечко, і чи мама буде цілувати її на нічку? Артем більш спокійний і тихий. З татом в нього особливі відносини, він дуже цікавиться машинами.
Найбільше тата любить Михайло і це взаємно. Якщо тато десь їде, то має обов’язково їхати з Мишком.
Найменший Богданчик почав уже ходити. Коли нові батьки забрали його додому, йому був 1 рік і 3 місяці. Він не ходив, не стояв, і не сидів - погано працювали ніжки. Пішов аж через шість місяців. Зараз почав трохи говорити. Часто хворіє і є основною турботою мами.
Білоуси співпрацюють як із районною службою у справах дітей, так і опікунською радою м. Луцьк. Періодично звітуються про свою батьківську діяльність та чекають на відвідини, під час яких службовці перевіряють умови проживання, дізнаються у дітей чи їм добре живеться. Артем і Аня добре розуміють чому вони приїздять, адже їх вже вилучали із сім’ї, а тому з острахом питають у батьків, чи їх не заберуть.
Про виховання прийомних дітей пан Вадим із дружиною спілкуються з подібними сім’ями. Їздять одні до одних в гості, діляться набутими знаннями по телефону.
Незважаючи на велику зайнятість тата, Білоуси все ж не забувають про відпочинок. Влітку це поїздки до лісу або на озера. Цьогоріч першого вересня спільно відзначили і день народження Ані.
- Їй було приємно, коли вона прокинулася і ми її вітали, - пригадує Наталія Михайлівна, - Ми купили багато фруктів, великого торта і поїхали у ліс. Там запалили свічки і святкували. Вона відчувала себе особливою, сміялась і плакала, говорячи, що в неї ніколи не було такого чудового свята.
Мине час, діти виростуть і розійдуться по світу у пошуках свого щастя, однак, в їхніх душах назавжди залишаться приємні спомини про дім, де їхні серця були зігріті любов’ю.
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (08.12.2015) | Автор: Сергій Гусенко
Переглядів: 473 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz