«Так хочеться аби внуки і правнуки не знали війни…»
Маневичанка Ганна Верешко пережила Голодомор 1933-1934 років, залишилась сиротою, важко працювала в колгоспі у повоєнні роки, піднімала цілину. А нині щиро молиться за всіх українських воїнів і мир в Україні.
Коли 86-річна Ганна Федорівна почула моє прохання розповісти про своє життя, на її очах враз забриніли сльози. Тремтячою рукою витираючи їх, помереженого зморшками обличчя, вона тихо мовила: «Важке воно було, ой важке…», і лише зібравшись із думками поринула у нелегкі спогади.
1933 рік, село Василівка, що на Харківщині. Чотирьохрічній Ганнусі щоночі сниться великий окраєць хліба – такий запашний, із хрумкою скоринкою, як колись випікала мама. Та щоранку, прокидаючись, біля ліжка вона бачила лише горнятко із ріденьким супчиком, в якому плавало декілька квасолинок. Оце і вся їжа на всенький день.
«Ви зелені калачики знаєте?» – запитує бабуся і, отримавши ствердну відповідь, каже: «Їхній смак пам’ятаю до цих пір. Нас, малечу, зіллячко дуже виручало».
А врятувала її від голодної смерті ненька, щоправда, ціною свого життя. Її не стало у тому ж 1933 році. Батько невдовзі повернувся зі служби і у дівчинки з’явилась мачуха.
- Вона була доброю, - вертається у дитинство моя співбесідниця, - я її мамою називала.Було у мене й дві сестрички та вони повмирали від хвороб.
Навчалась Ганнуся грамоти, щоправда, й трьох класів не закінчила – розпочалась війна. В числі перших пішов на фронт батько. Від нього надійшло лише два листи, а вже після Дня Перемоги отримали похоронку.
- Разом із мачухою ми працювали в колгоспі, - продовжує розповідь старенька. – Працювали важко, а на трудодень давали 100 грам хліба або ж склянку борошна. Виручала корова, яка дійсно для нас була годувальницею.
Та незабаром мачуха мовила: «Я заміж виходжу, Нюрко, тобі залишаю хату, а корову забираю». Тож дівча вчилося жити самостійно.
Якось на квартиру попросився знайомий батька – директор місцевої школи із сім’єю. Не знала Ганна, що ця зустріч буде знаковою в її житті. Через деякий час, на початку 1950-х, Дмитра Дмитровича направили на західну Україну вчителювати. Так він потрапив до маленького поліського селища Маневичі. Незабаром і дружину із трьома дітьми забрав та про сироту не забув – покликав до себе.
- Я на чужину дуже боялась їхати, - каже бабуся, - тож відмовилась. Та й за що їхати було? У той час всіх зобов’язували підписуватись на державну позику, податки немалі були – треба було здати за рік 200 яєць, 40 кг м’яса, інші продукти.
Аби заробити хоч якусь копійку, пішла працювати в сусідній колгосп, там платили за трудодні. Виконувала все, що скажуть. Пригадує, як орали поле. Знеможена худобина впала на ноги, а вона заходилась плакати коло бика, стоячи навколішки в грязюці. «Так гірко було, що на трудодень нічого не зароблю, - пояснює Ганна Федорівна. – А батогом не вдариш – бригадир побачить, оштрафує». Пригадала старенька і як фільм документальний знімали у їхньому колгоспі про післявоєнне життя, і вона вже через десятиліття на телевізійному екрані побачила себе у декількох епізодах.
А на чужину, як Ганна казала, дівчина таки поїхала – вмовила подруга, якій розповіла про запрошення знайомих.
Обидві згодом на далекій Волині й свої долі знайшли. Щоправда, сімейне життя Ганна з Романом розпочали в Казахстані, куди разом з іншими вирушили піднімати цілину. Там й народились два сини – Олександр і Володимир. Згодом сім’я повернулась на Маневиччину. Працювала прачкою, а потім кухарем в дитячому садочку. Згадуючи, як поховала старшого сина, а шість років тому й чоловіка старенька знову взялась витирати непрохані сльози. Легенька посмішка торкнулась вуст лише тоді, коли зайшла мова про внуків та правнуків.
- Так хочеться аби вони не знали війни, - важко зітхає жінка. – А на сході України йдуть бойові дії. На совісті Путіна вже майже 2 тис. життів українських солдат. Наші хлопчики справжні герої, серед них і чоловік моєї внучки - Юра Верешко, він теж брав участь в АТО. Як ми всі переживали, як я молилась! Я й нині кожного вечора прошу у Бога: «Хай всі наші хлопці повернуться додому живими, хай скоріше настане мир…»
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (08.06.2015)
| Автор: Олена БИЧКОВА
|
| Переглядів: 391
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
