Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 188
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 27.06.2017, 20:26

Головна » Статті » Люди рідного краю

Тридцять років на посаді директора музею

Тридцять років на посаді директора Маневицького краєзнавчого музею працює відповідальний, енергійний та ініціативний маневичанин Петро Хомич. Завдяки його ідеям та задумам, а також реалізації задуманого, про музей в Маневичах знають вже не лише в Україні, а й за кордоном. Тож напередодні Міжнародного дня музеїв, ми із Петром Микитовичем розмовляємо про найцікавіші моменти його життя та становлення його як фахівця музейної справи.
– Петре Микитовичу, скажіть, Ви колись гадали, що музейна справа стане для Вас справою усього життя?
– Оскільки я виріс у с. Кукли Маневицького району, то ніколи в дитинстві музеїв не бачив, а отже, і не міг уявити такої професії. На нашій вулиці здебільшого проживали дівчата, які кликали разом із ними йти вчитися на поварів. Та, починаючи із п’ятого класу (а в нас було два паралельних класи), дуже зацікавився грою в КВК. Тож з того часу я завжди був на сцені: ведучим чи гумористом. Після школи одна моя сусідка-подружка вирішила поступати у Волинське культурно-освітнє училище, тож я разом з нею у 1975 році пішов вчитися, вибравши спеціальність режисера. Цікаво, що під час мого навчання у Луцьку саме відкрили драмтеатр, де я зіграв свою першу роль - Вітьки Магеллана – щоправда, лише три рази, бо зламав руку під час катань на лижах.
– Чим займалися після навчання?
– У грудні 1977 року я повернувся в Кукли і став художнім керівником Будинку культури, а через деякий час його директором. Щоправда, через рік був призваний в армію. Наша частина базувалася на острові Валаам в Карелії. Там був надзвичайної краси церковний храм, який в радянські часи використовували під божевільню. Під кінець служби я вже був відмінником бойової підготовки, спеціалістом І класу, начальником станції, секретарем комсомольської організації, але все ж рядовим Хомичем, оскільки за званням не ганявся.
Після служби продовжував працювати в Будинку культури. Окрім різноманітних концертів, проводилась робота в агітбригадах. Головне завдання – забезпечити культурний відпочинок колгоспників. Був створений драматичний гурток, адже тоді молоді у селах вистачало. Їздили із трьома поставленими виставами по селах району.
– Як Ви потрапили у Маневичі?
– Будучи молодим і перспективним, звісно, мені хотілося вирватися із села в Маневичі. Запропонували роботу в Маневицькій виправній колонії. Проте мене відразу не відпускали. Навіть була така ситуація, що я вже працював у колонії, а ще місяць отримував заробітну плату директора БК. За три роки у ВК-42 я пройшов шлях від простого експедитора до начальника цеху і вже мав стати начальником відділу постачання, в підпорядкуванні якого було чимало підлеглих. Ця посада вимагала і отримання партійного квитка. Але так сталося, що Наталія Степанюк, яка була секретарем райкому партії, відхилила це призначення і запропонувала мені очолити музей, а точніше відділ Волинського краєзнавчого музею, як він тоді називався. Так із легкої руки Наталії Дмитрівни із 7 лютого 1986 року я став займатися невідомою до цього для мене музейною справою.
– Які напрацювання за всі ці роки?
– Коли я прийшов, то в музеї було лише 1874 експонати, на даний момент вже маємо понад 12 тисяч експонатів. За цей час тричі повністю пройшла реекспозиція. Історія має висвітлюватися такою, якою вона була насправді. У нас на другому поверсі розміщені експозиції радянської доби, за що мене дуже багато критикують, стверджуючи, що я прибічник комуністів. Але ж ми об'єктивно показуємо те, що було. Воно є в нашій історії і залишиться в експозиції, в експонатах, у пам’яті. Нині щороку з’являються нові експонати періоду незалежної України. Історія має бути повною, тому я ніколи не дозволю, щоб якийсь період просто викинути, хоча спроби керувати роботою музею були.
Окрім зібраних експонатів, їх також дарують або ж купуємо самі, і для цього створена спеціальна комісія по закупці. Коли прийшов, не було жодного експоната мистецтва. А на даний момент маємо ікони 17, 18, 19 століття. Потужно співпрацювали із Київським національно-реставраційним центром, по державній програмі сім пам’яток відреставровано безкоштовно.
Гадаю, що всі наші цінні речі зберігаються надійно, на даному етапі потрібно встановити лише пожежно-охоронну сигналізацію. За час діяльності музею були поодинокі випадки крадіжок експонатів під час екскурсій, але все повертали назад. Немає в нас великих перепадів температур, деяким речам може шкодити хіба що надмірна вологість та шкідники. Але це все наша постійна внутрішня робота.
– Музейна справа для Вас була справою новою. Де навчалися, звідки черпали ідеї для праці?
– Постійно їздив на курси підвищення кваліфікації, які проводилися в Києві, Хмельницькому, Полтаві, Рівному, Луцьку та Польщі, бо вважаю, якщо ти хочеш пізнавати щось нове, то будеш працювати. Якщо ж будеш сидіти на місці і чогось чекати, то діла не буде. Окрім того, пішов навчатися на історичний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки.
Наш музей вже давно став регіональним. Якщо в області всього було проведено 52 конференції, то 10 із них були проведені в Маневичах, тобто кожна п’ята. Із них декілька - міжнародних.
- Що то були за конференції і що вони дають музею?
- Дякую за дуже влучне питання, адже багато хто не розуміє значення таких конференцій. Спочатку я пішов шляхом проведення конференцій по літописних містечках. Першим був Чорторийськ. Спитаєте, для чого? Щоб видати науковий збірник. Коли вже не я один, а професура, краєзнавці та зацікавлені люди вишукують дані про Чорторийськ, інформації стає більше і вона має більшу вагу. Таким же чином пішли по Четвертні, Прилісному, Колках, Куклах. Після кожної конференції видавалися певні матеріали, які залишалися у музеї.
Були і міжнародні конференції, по яких готувалися відповідні матеріали, а слава про Маневиччину ширилася за межі України. Результатом проведення однієї такої конференції стало запрошення мене у склад групи із чотирьох представників від України в Єрусалим (Ізраїль), де вивчалося питання євреїв у роки Другої світової війни.
Цьогоріч у нас в районі також плануємо провести три міжнародні конференції. Перша практична конференція відбудеться 19-20 травня по човну-довбанці. Запрошені гості з Литви, Польщі, Франції, наші спеціалісти з Хортиці. За результатами усіх аналізів, а також висновків учасників конференції, можна буде далі говорити про долю цього човна. Я ж вважаю, що цей човен повинен залишитися в Маневичах і стати головним експонатом «Музею одного експоната». На сьогодні вдалось домогтися від влади виділення коштів на консерванти у сумі 27 тис. грн., щоб розпочати процес консервації, який може затягнутися до 2 років.
5-6 липня пройде велика конференція по Першій світовій війні на Волині. Має бути дуже високий представницький рівень учасників, серед яких відомий академік зі Львова Володимир Литвин, гості із Польщі, Чехії. Цікава конференція буде тим, що Першу світову на Волині ніхто достеменно не вивчав. Гадаю, що тут буде що сказати і мені, адже це тема мого теперішнього наукового дослідження.
21-22 вересня на базі Черемського природного заповідника відбудеться міжнародна конференція по пам’ятках природи волинського, білоруського та польського Полісся, відповідно будуть представники із цих країн. У конференцію включене і село Городок з нагоди 650-річчя його першої писемної згадки.
– Ви обмовились про наукову роботу, про що вона?
– Тема моєї кандидатської дисертації «Перша світова війна. Між Стиром і Стоходом. 1916 рік». Це діяльність 8-ої армії південно-західного фронту, яка стояла від Чорторийська до Червищанського плацдарму. Паралельно цій науковій роботі по цій же темі буде виданий історичний нарис, який охопить майже всі населені пункти Маневиччини.
Загалом маю 24 наукові статті в українських збірниках і 5 в закордонних. Результатом багаторічної праці стала книга «Маневиччина крізь віки», адже для того, щоб щось детально написати, потрібно багато часу для вивчення даних. Найлегше писати чи говорити про події загальними фразами.
– Чим найбільше пишаєтесь у своїй діяльності?
– Найприємніше, коли твою роботу високо оцінюють. У Дніпропетровську на базі музею Яворницького кожні три роки проходить Всеукраїнський музейний фестиваль. Перший раз був там лише як учасник, у другому фестивалі отримав диплом-подяку, який не увійшов в конкурсну програму. Під час третього наш музей зайняв ІІІ місце в конкурсній програмі. А минулого року на IV Всеукраїнському музейному фестивалі в одному із трьох конкурсів, разом із потужними обласними музеями Львова та Запоріжжя, наш музей отримав перше місце. Гадаю, дає взнаки вся наша проведена робота і уже вся Україна знає, що таке Маневиччина.
– Яким Ви сьогодні бачите музейного працівника?
– Найперше – потрібно любити свою професію. Не менш важливо бути людиною центристською і мати свою точку зору. У житті бувають усякі випадки. Були часи, коли заробітна плата у мене була на рівні прибиральниці, а у 2000-их роках, коли були проблеми із фінансуванням, наш музей взагалі намагалися закрити і на його місці зробити ветеринарний заклад. Дякую Богу, що музей залишився і продовжує працювати на благо нашого краю.
З нагоди свята хочу привітати всіх своїх колег та подякувати за підтримку і розуміння, а головне, щоб наша ненька Україна нарешті здобула справжню незалежність і над нами запанувало мирне небо.
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (16.05.2016) | Автор: Сергій ГУСЕНКО
Переглядів: 35 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz