У 96 ЛІТ ПЕЧЕ ХЛІБ І СПІВАЄ ПІСНІ
Євдокія Степанівна Остапчук - найстарша жителька села Градиськ. Цьогоріч в березні їй виповнилось 96 років. Та у цієї жінки оптимізму і енергійності може набратись кожен, адже у свої роки вона й досі пече хліб та співає пісні. Із задоволенням і приємною усмішкою на обличчі згадує вона своє життя.
- Євдокіє Степанівно, розкажіть, будь ласка, про своє життя.
- Я народилася в Градиську, тоді церкви в селі ще не було, тому мене хрестили в сусідньому селі Городок, там і вінчалась з чоловіком. Мені тоді було 18 років, а через рік народила сина Івана.
Втратила маму в десятирічному віці, тому готувати вміла ще змалку. Кожної неділі по традиції мала спекти палінки (невеличкі хлібинки, які печуть у печі на дровах). Згадую, як я наліпила їх і розклала на столі в рядочок, а в той час прийшов дядько Микола, сусід, та й почав мене хвалити: "У тебе такі маленькі ручки, а вже все вміють робити...". То я і досі люблю господарювати на кухні. А в молодості, коли хтось готувався до весілля, то мене завжди кликали, бо знали, що можу зготувати найсмачніше майже з нічого.
У 15 років вже ходила в поле жати жито, а пізніше і сина Яся носила з собою, бо не було кому глядіти його. То брала, садила в холодку і давала колосочки зв'язувати.
- Вам довелось пережити і війну, і нелегкі повоєнні роки…
- Як почалася війна, чоловіка забрали на фронт. Мені було 24 роки, коли Панас надіслав останнього листа зі словами, щоб шукала собі пару, бо ще молода і красива, а його вже не дочекаюсь... Через недовгий час мені прийшла похоронка. Війна нічого доброго не приносить, окрім горя. Всякого надивилась і натерпілась. Вийшла заміж вдруге, прожила з другим чоловіком Василем довго - більше п'ятдесяти років. Народився в нас син Петро. Обидва сини були музикантами. Жодне весілля не проходило без них. На жаль, поховала вже чоловіка, синів, та не обділена родинним теплом. Тішать серце внуки, правнуки, маю вже й праправнучка.
- Вашому довголіттю можна позаздрити, Ви не втратили оптимізму та бадьорості.
- Бо ж не сиджу на місці. Тримаю птицю - п'ять курочок і одного півня. Собачка є. Ще до мене на вечорниці приходять: то сусідка заскочить, то внуки в гості забіжать, то невістка. Тож нема часу сумувати. А моторною я була завжди. Снопа найшвидше, найкраще зв'язувала. Співати люблю все життя, на багатьох весіллях чимало пісень проспівано. Я таких пісень знаю, що, мабуть, вже і ніде не почуєш...
І наспівала нам бабця Євдокія давні мелодії. Голос і досі, ніби солов'їний. Усмішка на її обличчі заряджає енергією, особливою добротою, яку не можуть забрати роки, адже не просто зберігати позитив, коли прожито таке нелегке життя.
Хочеться побажати Євдокії Степанівні усього найкращого, а особливо наснаги. Щоб ще не раз дарувала такі чудові розмови і щиру усмішку.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (28.03.2016)
| Автор: Анастасія Імамвердієва
|
| Переглядів: 432
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
