Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 188
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 28.07.2017, 05:51

Головна » Статті » Люди рідного краю

У зруйнованому землетрусом Катманду був і наш земляк


Евакуація українців з Непалу, який сколихнув землетрус магнітудою 7-9 балів, тривала більше тижня. На борту військово-транспортного літака ІЛ-76, який вивіз з Катманду 75 громадян України, знаходився і наш земляк Олександр Кравчук з Карасина.



Місія волонтера

Незвично було зустріти у редакційному кабінеті людину, яка три тижні перебувала у Непалі. На перший погляд, скромний чоловік з тихим врівноваженим голосом. Як виявилось, у цій країні він вже був вчетверте. За його плечима чимало держав, які відвідував з волонтерською та християнською місіями від Церкви християн віри євангельської: Індія, Китай, Німеччина, Узбекистан, Азербайджан. І це далеко не весь список.
- Ми працюємо за такою схемою: допомагаємо бідним людям, а також тим, хто опинився у скрутному становищі, - розповідає Олександр Кравчук. – Співпрацюємо з активістами по всій Україні, а також за кордоном. Дізнавшись, що є потреба в продуктах та християнській літературі, люди здають добровільні пожертви. Не обов’язково, приїхавши в ту чи іншу країну, я роздаю хліб. Є ще й духовна праця: спілкуюсь з місцевими жителями, серед яких знаходяться небайдужі заможні громадяни, які вкладають свої кошти у розвиток того ж самого Непалу, оскільки вже знають, що ситуація там вкрай складна і життя межує з бідністю.
Десять років Олександр жив у республіці Комі, м. Воркута, де займався місіонерською діяльністю. Два роки тому повернувся додому. Навчаючись у Московському теологічному інституті (здобув звання магістра теології), познайомився зі своїм майбутнім другом Робіном із Катманду – столиці Непалу.
- Я хотів ще раніше повернутися на Батьківщину, однак мене стримувало навчання, - говорить Олександр. – Я хоч жив в Росії, але серце моє було в Україні. Знайомство з Робіном відбулось завдяки старшому брату Богдану, який розповів про нього і порекомендував з ним зустрітись. Я навчав його української, він мене англійської мови. Через деякий час Робін мав повертатися на Батьківщину і запросив приїхати до нього в Катманду, детальніше ознайомитись з їхньою країною. Непал – дуже бідна держава і потребує неабиякої підтримки, особливо сільське населення. Ми купували для жителів хліб, інші продукти, одяг. Там своєрідний клімат: вдень у Катманду жарко, а вночі бувають приморозки.

Своєю працелюбністю непальці схожі з українцями

Перебуваючи у Непалі, Олександр не лише допомагав бідним та нужденним, але й вивчав їхню культуру, традиції та побут.
- Там досить багато навкруги сміття, панує антисанітарія, - розповідає місіонер. – На вулицях людно, мов у вулику. Ринки знаходяться обабіч асфальтованої дороги, де безкінечний потік автомобілів. Пилюка сідає на м'ясо, овочі, фрукти, які там продаються, і ніхто на це не зважає. У Непалі досить складно знайти роботу і мізерна заробітна плата. Тому ми співпрацюємо із Робіном і підтримуємо його фінансово. А його завдання в Непалі – допомагати бідним. Він живе окремо від батьків, і ми часто зупиняємось у нього. Основна їжа непальців – рис: на сніданок, обід та вечерю. А взагалі країна живе за рахунок туризму. Що мене найбільше здивувало, так це те, що кожен клаптик землі люди засаджують рисом або іншою культурою. І це у великому місті, де височіють будинки і поруч зеленіють поля. Своєю працелюбністю непальці схожі з українцями.
Жителі Непалу мають власну державну мову, однак володіють і англійською: у школах викладають обидві. Вони дивуються, коли зустрічають «білу» людину, яка не розмовляє англійською, мовляв, ми не настільки розвинена країна, але вивчили її, а ви ж європейці?! Крім того, непальці дуже поважають українців.
- Більшість із них хочуть привітатися, потиснути руку. Хоча є різні люди, - говорить Олександр Іванович. – На тему війни спілкуються обережно. Але однозначно можу сказати : вони нам співчувають. У Непалі свого часу теж було важке політичне становище з постійними революціями та відсутністю стабільності. І це неабияк позначилось на його культурі і рівні життя. Що є величезним плюсом для цієї країни, так це низькі ціни на продукти. Там ростуть банани, апельсини, мандарини, виноград різних сортів – і все це дуже дешево.

Коли земля рветься на клапті

До Непалу разом з Олександром Кравчуком поїхала команда у складі шести чоловік: з Чернівецької, Київської, Львівської та Волинської областей. Про те, що там очікується землетрус, їх ніхто не попередив і в такій ситуації вони не знали, як діяти. І взагалі, не відразу зрозуміли, що відбувається.
- Я був відповідальний за українських громадян, які приїхали в Непал. На момент землетрусу, який відбувся 25 квітня, ми знаходились в одноповерховому приміщенні, - розповідає Олександр. – Звісно, ми злякалися, адже не розуміли, що відбувається. Нас хитало близько трьох годин. На ногах було важко встояти. Коли вибіг на вулицю, побачив навколо дим від зруйнованих будинків, люди сиділи та лежали на землі. Як говорили самі непальці, це найсильніший землетрус за останніх сто років, який забрав життя до десятка тисяч людей. Ви можете собі уявити цю картину: розвалені будинки, зруйновані дороги, скрізь уламки і серед них… люди. Їхні тіла спалюють просто за містом, а то й на його околицях. Пізніше нам повідомили, що підземні поштовхи продовжуватимуться ще декілька днів. Протягом восьми діб нас хитало кожен день по 5-7 разів. Перші години ми трималися разом, нікуди не виходили. Потім почали спостерігати за місцевими жителями. Бачили, що вони залишають свої домівки і йдуть просто на вулиці, ставлять намети, а в приміщення заходять вкрай рідко. Частина наших друзів пішли ночувати на вулицю, побоюючись за життя. Ми ж залишалися в будинку. Їсти у нас було що, мали чимало запасів. Спілкувалися, співали, щоби страх не підступав. Найтяжче було вночі: весь час в очікуванні, що поштовхи почнуться знову. Ми розуміли, що довго так не витримаємо: потрібно виїжджати або ж купувати намети і жити на вулиці. Дізнались із ЗМІ, що країни починають відправляти літаки за своїми громадянами. За французами прилетіли вже на третю добу. Ми чекали, хоч і не залишали своєї основної роботи. Разом з тим, відвідували консульство, дізнавались новини.
Незважаючи на всі ті недоліки, які були під час евакуації, Олександр вдячний всім, хто долучився до порятунку людей: Президенту України Петру Порошенку, екс-міністру надзвичайних ситуацій Зоряну Шкіряку, психологам, які з ними працювали, рятівникам, консулам та послам України в Непалі та Азербайджані, всім українцям, які зустрічали їх у Бориспільському аеропорту.
- Мені було приємно, що наша держава турбується про своїх громадян і зробила нам крок назустріч, зважаючи на те, що ситуація в країні вкрай складна. Йде війна, - говорить Олександр. – Коли в аеропорту тебе зустрічають зовсім незнайомі люди, підтримують, пропонують поїсти, погрітися, відпочити, розумієш: ми - нація. Стосовно організації рятувальної служби Непалу, то там є великі прогалини. Складалося враження, що про людей ніхто особливо не думав, тому що магазини були закриті і де брати продукти, якщо у тебе немає запасу, – невідомо. 35 країн відправили на допомогу своїх МНСників, але керівництво Непалу попросило всі служби залишити країну, агрументуючи це тим, що самі впораються із ситуацією. Ну, напевно, у кожної держави є своя гордість. Хоча, коли гинуть люди, це не зовсім доречно.

Чим більше відвідую інші держави, тим більше люблю свою Батьківщину

Олександр говорить, що невдовзі знову вирушить у дорогу. Така у них програма: через півроку - нова країна. Каже, що для відпочинку хотів би відвідати Грецію, якщо ж працювати – це, можливо, знову буде Непал.
- Мене приваблює їхня красива природа, особливо далеко в горах, - зізнається волонтер-місіонер. – Дуже приємно там знаходитись і бути. Ми полюбили цю країну. Приваблюють мене і великі держави. Одна із них – Індія, де дуже добре розвинена медицина. Німеччина подобається своєю пунктуальністю та дисципліною. Там проживає мій товариш, родом із Луцька, волонтер, який допомагає дитячому будинку. Час від часу його підтримуємо і ми.
На запитання, яка країна найбільше припала до душі, Олександр відповів: «Найбільше мені подобається Україна. І чим більше відвідую інші держави, тим більше люблю свою Батьківщину».
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (17.06.2015) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 68 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz