Відчуваю, що кожен мій день проходить під покровом Божої Матері - Люди рідного краю - Статті

«Образ буди верным словом, житием, любовию, духом, верою, чистотою (1Тим. 4:12)» Це послання апостола Павла, викарбуване на зворотному боці наперсного хреста, для отця Георгія Приведенця із Великої Ведмежки є життєвим кредом. - Коли Владика висвячує у сан священика, він надягає хрест і говорить ці слова. Якщо ми дійсно хочемо допомогти іншому, повинні взяти собі за правило – священик допомагає в тій мірі, в якій сам очищає свою душу, - говорить духівник. – На першому місці в кожного з нас має бути любов і терпіння. Невеличкий на зріст, добродушний, завжди усміхнений і щиро відкритий серцем та душею. З отцем Георгієм дуже легко знайти спільну мову, він доступно дає відповіді на запитання. Відчувається, що це священик, який тонко розуміє людські переживання, який на життєвих прикладах і Святому Письмі здатен переконати, наскільки правильний той чи інший вчинок. А найголовніше - він ніколи не відмовить у помочі. Ці риси батьки прищепили йому ще в ранньому дитинстві. – Мама співала в церковному хорі і брала з собою й мене, - говорить отець Георгій. – З 5-го класу я почав відвідувати храм. Богослужіння розпочиналося о 7 ранку. Потрібно ж було прийти раніше, аби церковними дзвонами скликати вірян на службу. Неймовірно пишався, коли мені довірили підсвічник, на якому палив свічки. А на престольне свято Різдво Пресвятої Богородиці вперше увійшов у вівтар. З того часу це особливе для мене свято, з яким пов’язано чимало подій. Я відчуваю, що кожен мій день проходить під покровом Божої Матері. До неї звертаю свої молитви в хвилини радості і печалі. Отець Георгій живе і трудиться у Великій Ведмежці вже 10 років. А народився він на Камінь-Каширщині у селі Видерта в родині трудівників, залюблених у рідну землю. – На жаль, нині я рідко там буваю, хоча мене тягне до отчого дому, - говорить священик. - Там на мене чекає мати, там похований мій батько. Коли мені було шість років, він трагічно загинув і мама залишилася з трьома дітьми. Потім двоє старших моїх братів призвали до війська і ми півтора року господарювали самі. Мати мріяла, аби її сини здобули освіту знайшли себе в житті. Пригадую, коли закінчував школу, вона сказала: «Будеш поступати у семінарію». Я ж у відповідь: «Я на заробітки поїду». Але вона стояла на своєму: «Будеш вчитися і все…». Того року, не вступивши до вузу, пішов навчатися на маляра-штукатура у Камінь-Каширське ВПУ. Та наступної осені все-таки сів за студентську лаву Волинської духовної семінарії. Вирішальна роль у професійному виборі Юрія Приведенця належить місцевому священику. - Я вперше побачив людину, яка так щиро вірила в Бога, - говорить отець Георгій. - Те зерно впало, і воно так сильно розросталося завдяки моєму духівнику, який і показав власним життям приклад християнина. З отцем Олегом, який у минулому був директором Ковельського сільмашу, ми вели довгі духовні розмови. І по сьогодні він є для мене справжнім взірцем. Нині отець Олег служить у Михнівському жіночому монастирі. А духівником для сім’ї отця Георгія є настоятель Старочорторийської обителі архімандрит Володимир. Це та людина, якій вони відкривають все своє життя. – У мене чудова дружина – матінка Наталія, - говорить священик. – Вона закінчила курси регентів-псаломщиків, керує церковним хором. Підростають дві доньки, старшій Марії 8 років, Анні – 4. Дев’ятирічний син Сергій є справжнім помічником у господарстві. Я дякую Богу за таку чудову сім’ю, дружину, дітей, за батьків. Вдячний долі, що опинився тут, серед цих щирих серцем людей. Буду відвертим, на першому Богослужінні страшенно хвилювався, як сприймуть мене прихожани. Сьогодні я з упевненістю можу сказати: я щасливий, що потрапив у це село. Люди нам постійно допомагають, підтримують. Як же я можу відмовити їм в допомозі? В складі хору Колківського благочиння отець Георгій цьогоріч з двотижневою місіонерською місією побував в Італії. Завдяки отцю Володимиру, який свого часу служив в Цмінах, а нині несе слово Боже в сонячній країні, волинських «соловейків» почули і за океаном. - Ми провели 12 концертів у різних куточках Італії, в столиці Словенії Любляні, - говорить отець Георгій. Здебільшого це були духовні твори, однак виконували і російські, і українські композиції: пісні про батьків, про Україну та Волинь. Коли заспівали Гімн Майдану «Плине кача», люди піднялися і слухали стоячи. Серед них були італійці, білоруси, росіяни, українці, серби. Особливе ставлення між нами, українцями. Вони плакали. Зустріти земляка в чужій країні – то справжнє щастя. Я побачив це в їхніх очах. Мовчки, з трепетом у серці підходимо до храму Різдва Пресвятої Богородиці. Вже всередині, знаходячись серед цієї благодаті, подумала: «На що ми витрачаємо життя? Немов падаючі зірки, спалахують і згорають наші секунди. А у нас завжди не вистачає часу для молитви». Від запаху ладану та церковних розписів віє величавим спокоєм. Промінь світла через віконні рами легенько падає на ікону Святого Митрофана, на якій так і залишились сліди від куль. Є тут старовинні образи Василя Великого (18 ст.), Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Різдва Христового. Дивний ми народ, витрачаємо останні гроші, мчимо стрімголов в Палестину, у Єгипет, у Тибет... Все шукаємо якихось прозрінь... Ніщо не замінить нам святості рідної землі, її храмів, лісів, річок і полів. Наша народна мудрість, заповідана дідами-прадідами, - любити Україну, знати її. Тільки тут, на своїй Батьківщині, відроджуватися нам як народу, як нації. Пізнавати своє серце і освячувати душу. - Мрію, щоб люди, які приходитимуть в цей храм, відкрили свої серця для віри. Щоб діти мої зросли хорошими громадянами. А син продовжив священицьку стежину, - говорить отець Георгій. – Щастя я називаю благом. Благо те, що у мене є сім’я, хороші прихожани, є храм. Мрію дослужити тут до старості.
1 2 3 4 5 Категорія: Люди рідного краю \| Додав: novadoba (17.11.2015) \| Автор: Людмила Власюк
Переглядів: 549 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz