Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 28.03.2024, 17:47

Головна » Статті » Молодіжна палітра

17 листопада - Міжнародний день студентів
Чимало маневицьких юнаків та дівчат вирішили присвятити своє майбутнє захисту Батьківщини. Не лякає їх ні реальність сьогодення, ні невизначеність у завтрашньому дні. Обираючи вузи і даючи клятву на вірність Україні, із звичайних курсантів вони перетворюються на справжніх захисників своєї держави. Військові дії на Сході країни лише підсилюють бажання поповнити ряди майбутніх офіцерів, лейтенантів і, хто-зна, можливо й генералів. І ці вчорашні діти, які виховуються на патріотизмі, на героїчних вчинках своїх співітчизників, що виборюють незалежність під шквалами градів на Донбасі, ніколи не зрадять ні свої переконання, ні своїх друзів, ні свою Україну.

ІСПИТ НА ПАТРІОТИЗМ



Сьогодні кожен з нас вчиться по-новому любити свою Батьківщину, по–іншому сприймає жовто-блакитні кольори національної символіки і з трепетом кладе руку на серце, коли звучить гімн. Саме в такі складні часи, які нині переживає Україна, прокидається незламна сила нескореного духу кожного українця. Для колківчанина Максима Горбача не стояло питання вибору професії. Хлопець твердо переконаний: стати на захист Батьківщини – покликання кожного чоловіка.
Максим – курсант Львівського державного університету безпеки життєдіяльності факультету пожежна безпека. Він живе за суворим розпорядком дня від підйому до відбою, від одного польового виходу до іншого. І труднощі його не лякають, навпаки, загартовують характер.
- У всі часи готовність та здатність захистити свій будинок, свою сім’ю та Батьківщину розглядалися як найвищий прояв патріотизму, - говорить Максим. – Я радий, що навчаюся саме в цьому закладі, саме на цьому факультеті. Не злукавлю, якщо скажу, що величезний вплив на вибір майбутньої професії мав мій батько, який ще змалку готував мене до майбутніх випробувань, і завжди говорив, що справжній чоловік має бути сильним духом і незламним вдачею. Моє бажання, мамина підтримка і татове слово – це формула наших взаємовідносин.
Дивлячись на стрункого, підтягнутого юнака у формі шестирічний Орест із гордістю говорить: «Хочу бути таким, як мій брат». Тому Максим докладає максимум зусиль, щоб ним пишалися його рідні та близькі.
- Навчання в цьому закладі – це своєрідний іспит на патріотизм, - продовжує Максим. – У кожного свій вибір. Свій я зробив, коли склав присягу на вірність українському народові. Саме з того моменту я відчув себе повноцінним українцем і зрозумів, що віднині моє життя неподільне від долі України, для якої я живу. Вважаю найголовнішими пріоритетами в будь-якій військовій професії – патріотизм, чесність та висока відповідальність.
Графік навчання у пожежно-рятувальній частині досить щільний, тому, якщо знаходиться вільна хвилина, Максим полюбляє грати в настільний теніс. А ще він захоплюється нумізматикою, у його колекції вже більше тисячі монет і кожна з них близька і дорога його серцю своєю неповторною історією. Але найбільше задоволення йому приносить квадроспорт, де відчуваєш море адреналіну, драйву, екстриму, ризику, що так близько душі Максима. Курсантське життя насичене подіями і, звичайно, суворою дисципліною. О 22.10 хлопці традиційно співають Гімн України і тричі вигукують «Слава Україні!». Лише після цього ідуть на відбій.
Про щастя юнак говорить так: «Моє особисте щастя полягає у здоров’ї і в сім’ї. Щастя країни – щоб не було війни. Щастя для всього суспільства – щоб не було зради».
Максим з тих відважних для сьогодення юнаків, які живуть серцем, з вірою в долю, у перемогу добра й справедливості, тому й цінує у людях насамперед щирість та відвертість. Він вірить, що Україна переможе і в будь-яку хвилину готовий стати на її захист. Та й як вона може не перемогти, коли заради неї б’ються щирі серця справжніх українських синів?! Тому я переконана, що не одні офіцерські погони ляжуть на плечі цього курсанта. І вони будуть не лише честю, але й нелегкою ношею відповідальності за майбутнє України.

ДІВЧАТА АРМІЮ ПРИКРАШАЮТЬ



Міліціонер у спідниці - тепер не дивина. Крім того, дівчата чоловічу «армію» безумовно прикрашають. Вони розбивають їм серця і водночас нарівні з ними ідуть на війну. Бажання служити Вітчизні дедалі частіше зустрічається в українських красунь. Саме за покликом душі і серця маневичанка Зоряна Павлюк цьогоріч поповнила ряди тендітних захисниць правопорядку. Вона студентка І курсу Львівського державного університету внутрішніх справ, факультету підготовки фахівців кадрового забезпечення та громадської безпеки.
- Звісно, ця професія не з легких і, обираючи її, я розуміла, що на мене чекатиме в майбутньому, - розповідає Зоряна. – Але, маючи бойовий характер, я впевнена у своїх силах і в тому, що ніякі труднощі не змусять мене порушити клятву на вірність Україні. Звичайно, без підтримки рідних мені цього не осягнути, тому вдячна своїм батькам, які поставилися до мого вибору з розумінням. Навіть більше, саме мій тато, який працює у райвідділі міліції начальником громадської безпеки, і допоміг знайти себе серед усіх професій. Дивлячись на нього, я мріяла та марила службою в міліції.
Прийняття присяги, вважає Зоряна, одна з найважливіших подій у житті кожного курсанта.
- Коли приймаєш присягу своїй рідній Україні, ти повинен розуміти всю відповідальність за свої дії і обов’язок перед державою, - говорить дівчина. – І тут не може бути поділу на слабких та сильних: обрав професію – мусиш їй відповідати. Тому кожна з дівчат розуміє, яка відповідальність лягає на її плечі. Ми вже навчились користуватися зброєю, справляємось з усіма нормативами з фізпідготовки. На даний час вивчаємо пістолет Макарова. Нарівні з хлопцями здаємо всі заліки. Поблажливості у відношенні до дівчат немає, хіба що зовсім крапельку. Дівчата на навчаннях показують хороші результати, долають по кілька кілометрів, і ніхто навіть не нарікає, що важко. Хлопці відносяться до дівчат толерантно, вони розуміють всю важливість для них служби та гендерної рівності. Оскільки ми першокурсники - живемо в казармі. Вже звикли до розпорядку дня. Підйом о 6.00, зарядка 30 хвилин, далі сніданок, прибирання території і о 9.00 - початок пар. Після навчання йде самопідготовка, о 20.45 - вечірня прогулянка, вечеря і о 22.00 - відбій.
Зазвичай весь свій вільний час курсанти присвячують навчанню, але інколи займаються спортом, грають у футбол, волейбол, теніс, співають українські пісні під гітару. Із задоволенням Зоряна відвідує, окрім теоретичних занять, заняття з рукопашного бою. Один за всіх - і всі за одного – це кредо життя для курсантів. Провина одного - провина всіх. Тут суворо слідкують за навчанням, зовнішнім виглядом і поведінкою, оскільки міліціонер повинен бути зразком високої культури.
- Кожен з нас ходить у наряди: в їдальню, на курс, на варту, на КПП, - розповідає Зоряна. - Бути курсантом нелегко. Проте, якщо тобі це подобається і ти віддаєшся навчанню повністю, ніякі труднощі не страшні. Наразі Україна перебуває під загрозою іноземного вторгнення, тому нас кожну хвилину вчать ставати до бою за рідну Батьківщину. І я знаю напевно, що готова у майбутньому у разі потреби стати на її захист.

НА КОРДОНІ З РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ



Юрій Мельник із Прилісного переконує, що саме труднощі та випробування гартують сильний, мужній, по-справжньому чоловічий характер. Юнак впевнений: якщо доля дарує особливий шанс – варто використати його з максимальною користю. Своєю удачею він вважає навчання у Хмельницькій національній академії державної прикордонної служби України. Крім того, двадцятилітній юнак уже встиг на ділі довести свою любов до Батьківщини, обороняючи кордони України від зазіхань сусідньої держави. Тому добре розуміє, якою ціною виборюється незалежність.
- Сьогодні страшно кожному, адже на Сході гинуть люди – наші близькі, рідні та співвітчизники, - говорить Юра. – Але набагато страшніше прокинутися завтра в зовсім чужій країні.
У глибині юнацького голосу відчувається прихований біль, в усмішці – легка сумовитість і гіркота, а в міркуваннях – незвична для його віку розсудливість і зрілість. Вірність військовому обов’язку, честь і гідність для молодого курсанта є найвищими постулатами сьогодення.
- Мені подобається жити у колективі, тут гарні викладачі, та й дисципліна, чіткий розпорядок дня – це моє, - говорить Юра. – Я навчаюсь на 4 курсі на факультеті охорони та захисту державного кордону. У червні маю вже отримати звання лейтенанта. Що буду військовим, зрозумів це ще змалку, дивлячись на свого батька, який працював у правоохоронних органах. У школі на уроках образотворчого мистецтва завжди малював солдатів, тому вчителі пророкували мені військову кар’єру. Я пишаюсь тим, що тут навчаюсь, де виховують майбутню еліту держави, і де кожен з нас може внести свою лепту, щоб захистити український народ.
Вже після 9 –го класу Юра поступив до Київського юридичного ліцею імені Ярослава Кондратьєва. Спочатку Олександр Ісакович був проти того, щоб син був військовим, та згодом з розумінням поставився до його вибору. Сьогодні він з гордістю говорить про майбутнього лейтенанта.
За спеціальністю юнак – кінолог. Знає, що люди можуть зрадити, а собаки – ніколи. Тому відноситься до них по-особливому. Коли так по-чоловічому простягає тобі лапу і довірливо дивиться в очі, ти розумієш, що таким чином четверолапий присягає людині у вірності. Курсантське життя дивує Юрія і приємними сюрпризами. Зокрема, цьогоріч він брав участь у святковому параді на День незалежності у Києві.
- Цілий місяць нас готували до урочистої події, - розповідає Юра. – Виявляється, це зовсім непросто – марширувати, коли десятки камер направлені тобі під ноги і кожен твій крок має бути виваженим, легким, рівненьким, мов ниточка. Під час напружених тренувань кожен з нас пройшов у строю за добу близько 20 км.
Саме на території Автономної республіки Крим відбулись події, які поставили Україну на грань війни. Юра – один із тих прикордонників-курсантів, яким довелось під час окупації півострова безпосередньо захищати кордони України. У березні їх перекинули на Херсонщину поближче до російського кордону. Завдання хлопців полягало у тому, аби не пропустити ворога далі.
- Три місяці ми жили в старенькій напівзруйнованій школі, коли заступали в наряди – ночували в окопах, - згадує, здавалось би, такі далекі події Юра. - Різні ситуації траплялися. Доводилося затримувати порушників, адже збройні угрупування армії Росії накопичувалися безпосередньо біля наших кордонів. Нам необхідно було блокувати кордон, утримувати і контролювати українську територію. Ми і зараз знаходимось весь час напоготові, адже в будь-яку хвилину нас можуть кинути в бій.
У його словах є щось таке, що переконує: якщо доведеться, ці хлопці стоятимуть до останнього там, за сотні кілометрів від рідних домівок, захищаючи східні кордони нашої держави.

Точка зору

З огляду на події, що відбуваються на Сході держави, чи не пожалкували ви про вибір майбутньої професії?



Андрій Поторась, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, військовий факультет фінансів і права, спеціальність – фінанси та кредит, 4 курс, с. Старосілля: «Дивлячись на сьогоднішню ситуацію в Україні, відчуваєш гордість за свою професію, яка лише з минулого року починає набирати популярності. Саме на військових покладається священний обов’язок – дбати про мирне життя громадян, долаючи усі перешкоди, ризикуючи власним життям. Я дуже вдячний долі, тому що обрав цю професію за покликом серця і впевнений у своєму виборі. Зараз необхідно вдосконалювати знання, вміння, навички, щоб в майбутньому бути професіоналом своєї справи і робити все для того, аби нинішня ситуація більше ніколи не повторилась».

Олександр Сахнюк, Київська національна академія внутрішніх справ, юридичний факультет, спеціальність – правознавство, І курс, с. Велика Осниця: «Навіть незважаючи на складну політичну ситуацію в Україні, я не жалкую про вибір майбутньої професії. Ще з дитинства мріяв стати військовим або ж міліціонером. Адже ця професія уособлює боротьбу за справедливість, героїчність та сміливість, незламну силу волі та духу, справжню чоловічу мужність. Кожен громадянин нашої держави повинен знати, що у разі загрози територіальної цілісності країни, незалежно від того, яку професію обрав, він зобов’язаний стати на захист своєї Вітчизни».



Олександр Киричик, Львівський державний університет внутрішніх справ, факультет підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції, ІІІ курс, с. Прилісне: «Обираючи професію, я усвідомлював усю відповідальність, яка ляже на мої плечі. З дитинства мріяв бути захисником правопорядку, ще у дитячому садочку уявляв себе міліціонером. На першому курсі після першого семестру зрозумів, що не помилився. Адже почуття честі, принциповості, гідності, патріотизму і людяності – це критерії, за якими повинно оцінюватись суспільство. Війна рано чи пізно мусить закінчитися, розпочнеться розбудова і підняття з руїн нашої України. Так, саме у руїнах вона знаходиться: моральних, матеріальних і побутових. Тому цей складний період треба прожити так, щоб потім не було соромно дивитися людям у вічі ».

Сергій Богдан, Київська національна академія внутрішніх справ, факультет підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської міліції, спеціальність - правоохоронна діяльність, І курс, с. Старий Чорторийськ: «Наші мрії і бажання часто змінюються, та зрештою ми робимо свідомий вибір. Власне я свій вибір зробив ще тоді, коли вирішив навчатись у військовому ліцеї м. Луцьк. Знаю, що без розчарувань та невдач не буває ніде. Та я впевнений, що ніколи не пожалкую про вибір професії. А сьогоднішня політична ситуація в державі ще більше мене переконує в тому, що прийшов час відповідально, усвідомлено вчитися і стати гідною людиною, щоб зуміти захистити себе, батьків, своє майбутнє. Ми, українці, вміли завжди боронити свою землю. Сьогодні на Сході перебувають сотні моїх ровесників. Ми вже пережили біль втрати сотень, можливо й тисяч, як досвідчених, так і зовсім молодих людей. Їхній героїзм – беззаперечний, їхня любов до Батьківщини – безмежна, їхня відданість – вражаюча. Я не можу бути іншим, тому що я – українець і я - син своєї землі.
Категорія: Молодіжна палітра | Додав: novadoba (20.11.2014) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 608 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz