Півтори сотні кілометрів подолали маневичани Андрій Рудись та Євген Вавдічик на двоколісних конях, мандруючи до водної перлини України. Крім спільного інтересу до футболу, хлопців об’єднує захоплення веломандрівками. Андрій закінчив І курс історичного факультету Острожської академії, а Євген – третій курс Одеської юридичної академії, і на вихідних чи на канікулах вони з вітерцем долають кілометри автотрас. Побувавши на місцевих озерах, минулоріч захопились ідеєю здійснити велоподорож до Світязя. Щоправда, в перших двох поїздках мети не досягли – підводили залізні коні. Причому в другому випадку до Світязя залишалось якихось тридцять кілометрів. І лише цього літа любителі велотурів втілили в життя свою мрію. - Батьки були не в захваті від наших намірів, - чесно зізнаються хлопці. – Рух на автотрасах до Світязі досить жвавий, зате і стан доріг хороший. В дорогу вирушили надвечір червневого дня. Із собою взяли невелике спорядження, не забувши найголовніше – запасні камери до велосипедів. Ночували під Ковелем в палатці, зранку - знову в дорогу. - Їхали з чудовим настроєм, перекидались жартами, милувались краєвидами, - знову переживають неповторні миті подорожі мандрівники. – Щоправда, так поспішали, що синоптичні прогнози не врахували, тож в дорозі застала злива. Вимушений півторагодинний привал зробили на одній із АЗС. Мали змогу відпочити й у Любомлі, там проживають родичі Андрія. Вже зранку наступного дня зробили завершальні кілометрові акорди до Світязя. - У наметовому містечку довго не затримались. Одна ніч на відпочинок – і о шостій ранку знову в дорогу. Погода була прохолодна, тож лише ноги намочили у світязьких водах, аби «відмітитись», - з усмішкою згадує Андрій. Хлопці не бравують і чесно зізнаються, що під час поїздки таки втомились. Навіть дозволили собі на зворотньому шляху з Повурська доїхати дизелем. Після цього два-три дні на велосипеди не дивились.
Проте втома швидко минула, залишивши від мандрівки приємні враження та бажання й далі підкоряти на велосипедах рідний край, адже на Волині чимало гарних місцин. Щодо велотурів є й більш грандіозні плани на майбутнє. Не признають хлопці буденності. Ось, наприклад, лише за декілька годин до відправки поїзда вирішили новорічну ніч зустрічати на Майдані. Разом з усіма співали гімн України, претендуючи на встановлення нового світового рекорду. На все життя запам’ятається ця незабутня атмосфера. До цього теж були на Майдані – разом з одногрупниками підтримували акцію протесту. Андрій згадував як в складі волонтерської групи розносив їжу протестувальниками. Ночував у палатці з донецькими, які гаряче вболівали за проведення реформ, підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Про якесь розмежування країни на Схід та Захід не йшло й мови. В страшному сні не могли приснитися тим хлопцям утворення «ДНР» чи неоголошена війна на Україні, адже на Майдані панувало нечуване єднання і спільне прагнення єдиної процвітаючої України.
