СТОХІД ГАРТУЄ ХАРАКТЕР (посвята землякам, які знаходяться в зоні АТО)
У ці вкрай складні для України держави кожен носить у серці нестерпний біль через події на Сході країни, молиться за наших земляків, які ціною здоров’я та життя захищають честь і гідність держави. Із ситуації, що склалася, маємо два виходи: або поповнити лави армії, або максимально використати сили на своєму робочому місці, допомагати морально і матеріально тим, хто цього потребує.
Коли директор ЦТДЮ Валентина Ковальчук запропонувала мені, керівнику гуртка «Водний туризм», провести водний похід ІІІ ступеня складності, я з радістю погодився. Адже вважаю, що саме серед неповторної природи рідного краю, серед своїх товаришів, з якими долалися перші життєві перешкоди, народжуються справжні патріоти. Вимоги до походу прості. Протяжність – не менше 60 км, кількість дітей, що беруть участь у поході, - не менше 8. Зголосилося якраз 8 гуртківців: восьмикласники Іван Сопронюк, Максим Михалевський, дев’ятикласники Микола Зінькевич, Олександр Пашук, Ніна Ясюк з 10 класу та Богдан Пасік, Павло Пашук, Богдан Гнатюк з 11 класу. Моїм заступником згодилась бути моя старша донька Наталія, педагог-організатор ЗОШ І-ІІІ ст. с. Троянівка.
Вирішили розпочати маршрут із. с. Арсеновичі Ковельського району. Прочитали «Отче наш», попросили благословення у Всевишнього і присвятили похід землякам, які мобілізовані на Схід країни.
Від Арсенович до Ситович Стохід не завдавав ніяких клопотів. Ідемо по річці з ентузіазмом, повні сил та енергії, долаючи нескладні перешкоди (кладки), полохаючи гусей, які здіймають крилами справжній душ. «Візьміть нас із собою» - гукають із берега в с. Угли.
Пройшли чималий відрізок, бачимо хороше місце для купання та відпочинку, яке скоріше за все створили місцеві лісівники. Досхочу попоївши та скупавшись, гребемо далі. У селах навколо річки кипить життя: хтось купаються, хтось ловить рибу, хтось пасе худобу.
Після Кашівки та Ситович потрібно включати інтуїцію – куди повертати, вправо чи вліво. Щоб не їхати два рази в Арсеновичі, чотири учасники походу і дві байдарки були доставлені в Гулівку, куди ми і пливемо. Помітивши вдалині стовпи високовольтної лінії, кажу хлопцям, що вже близько. Під кінець маршруту вже нашому «близько» ніхто не вірив, бо ми ще після того попогребли то вперед , то назад. Ось і наш пагорб, де декілька років назад починалися змагання «Стохід-дербі». Розбили табір, розпакували речі. Повечерявши смачним борщем, діти взялись до ігор. До душі прийшла гра, де потрібно було перенести на свій бік ворожий прапор. Оглядаємо на пагорбі залишки окопів, яким на сьогодні вже 100 років від Першої світової війни. Кожен уявляє собі картини боїв біля річки.
Ранок видався гарний (на ясну погоду нам повезло!). Оголошений загальний підйом. Кожен день розпочинався рівнянням на прапор і виконанням гімну України. Зібравши всі речі, починаємо пакуватись у байдарки. Загрузились так, що ледве четверо донесли байдарки до річки. «Як пахне м’ята!» - із захопленням вигукує Ніна, що пливе зі мною. Ось вже і ліси у Гулівці. Під мостом надувний човен, і якийсь чоловік на примусі розігріває їжу. Почувши декілька слів від нього, розумію, що поляк. Він розповідає, що домовився по Інтернету ще з одним поляком пропливти р. Стохід, а той його тут покинув. Пропонуємо пливти з нами, на що той радо погоджується. Коли почали гребти, розумію, чому його покинув напарник: якби ми ішли з такою швидкістю, то похід тривав би днів п'ятнадцять. Хтось із хлопців пропонує взяти гостя на буксир. Сміючись, беремо мотузку і чіпляємо до байдарки. Надувний човен аж підскакує від дружньої греблі наших хлопців. Незогляділись - як і залізничний міст. Чемно подякувавши, поляк залишився, щоб від
Заячівки якось дістатись до Варшави. Ми ж рушили далі.
Ось тут і починається річка, яка завертає то вперед, то назад, то ширшає, то зовсім зникає. Дійшли до пристані зі сторони Повурська, але вирішуємо пливти далі, щоб скоріше дістатись до «Красних мостів». Діти запитують, чому мости називають Красними. Розповідаю що в Першу світову війну вони були червоні («красні») від крові. А згодом трапилось те, чого я і боявся. Хоч і проходив цю дистанцію неодноразово, завів усіх в такий рукав, що ні туди, ні сюди. Стаю по пояс в багні починаю розвертати байдарки по черзі. Їх довжина 4 м 70 см, тому це зробити зовсім непросто. Повертаємось до пристані та йдемо вже не вліво, а вправо. Знову два вузенькі рукави. Хтось із дітей кричить: «Стійте! Гребіть сюди!» Повертаюсь і бачу ще одну байдарку, на якій сидить чоловік років за шістдесят п’ять. Почувши його, зрозумів: це другий поляк, той, що залишив свого товариша і тепер сам заблукав. Поки діти перекушують печивом з водою, я по черзі перевіряю всі виходи. Ще одна спроба – і ми на широкому руслі! Зупиняємось біля пагорба, де є гарний підхід до води, високі сосни, галявина та бесідка. Всі раді, що все скінчилось добре. Хтось запитує, чи й завтра буде так. Відповідаю, що так не буде, а трохи гірше. Краще б не питали. Та купання на «Красних мостах» розвіяло сумні думки. Вечеря була смачна, а досвід першої ночі дозволив гарно організувати наступну. Розбив свій намет і поляк.
Вранці просинаюсь із думкою, що попереду ще складніша ділянка річки – від мостів до с. Бережниця. Сідаю в байдарку, одне за одним перевіряю русла. Знайшовши найбільш прохідне, повертаюсь в табір. Загальний підйом, виконання гімну, сніданок, пакування речей – і ми знову на воді. Тепер на шляху перешкоди, які потрібно долати, допомагаючи одне одному. Через нешироке русло звалені вільхи різного діаметру, які знаходяться на різній висоті. Найкраще долали ті, під якими проходить байдарка, хоч і доводиться самому перелазити через перешкоду. Найважчі ті, які доволі високі, але не дозволяють пройти під ними. Тут уже потрібна сила, щоб перекинути байдарку через колоду. Насилу справляємося із складним завданням, ще й допомогли нашому польському супутнику. Після десятка таких перешкод річка знову змінюється і починає ділитись на рукави, які в’ються поміж вільхами та височенним очеретом.
Потрапляємо у великий вільховий ліс. Крони дерев не пропускають сюди сонячне проміння, тому, хоч і спека, тут прохолодно. Розуміючи, що незабаром перепочинок, всі дружно налягають на весла. Ось і ряд човнів, що прив’язані неподалік мальовничого села Бережниця. Серед високих вільх жителями села облаштовано гарне місце для купання. Неподалік річки – рекреаційний пункт відпочинку, де ми і пообідали.
Наступна зупинка - Стобихва. Побачивши великий пагорб, на якому колись був панський маєток, дав команду розбити табір біля річки. Неподалік криничка, облаштована у вигляді каплички з іконою. Вода з кринички кришталево чиста та дуже холодна. Всі виявили бажання піти в село. Наталія Миколаївна і поляк залишилися варити вечерю. Стобихва – маленьке село, хоч із вишкою мобільного зв’язку.. Побачивши новобудову, запитую місцевого жителя, хто будується. Виявляється, народний депутат в такому віддаленому селі, як каже мій співрозмовник, «ховається від світу». В магазині, пристосованому в одному з житлових будинків, на нас чекали співрозмовники. Відчувалось, що не часто в селі бувають гості. Поласувавши морозивом, ми повернулись до річки, так і не зробивши відмітки в маршрутному листі, адже в селі немає печатки, бо і фельдшер сюди не часто заїжджає.
Ранок видався холодним. Сьогодні дівчата вирішили йти в одній байдарці. Я захоплююсь дітьми, які напрочуд добре переносять греблю. Несподівано чую за собою дівочий вереск: дівчата по шию у воді, байдарка перевернута. Взагалі сама по собі вона стійка, але якщо не зачепитись за сторонній предмет. А тут якраз гілляка сухої верби стала на заваді. Берега немає, тому вибиратись на плавзасіб довелось прямо на воді. Дівчата то сміються плачучи, то плачуть сміючись, але знову наполегливо гребуть. З цього моменту поляк десь погріб іншим руслом і вже нас не наздоганяв.
У с. Великий Обзир знову купаємося, відмічаємо маршрутний лист і гребемо далі. До села Боровне ніби і недалеко, але гребти довелось доволі довго. Нарешті виходимо на широке русло. Рибалки кажуть, що тут уже не заблукаємо. Річка широка, берег високий через низький рівень води. Ввечері до нас приходять місцеві юнаки. Один із них – син місцевого сільського голови, якого, виявляється, мобілізували в зону АТО, оскільки він офіцер, і куди він має незабаром вирушити. Неподалік на фермі нам показали страусів, фазанів, а дівчатам навіть дісталось по пір’їні павича.
Наступного дня гребли через с. Оленіно, де широкі заплави. Це була неділя, і на річці зустрічали багато любителів рибної ловлі. Попливли до Рудки Червинської, повантажили байдарки, подякували Всевишньому за вдалий похід та всі, одностайно, виявили бажання повторно пройти цей маршрут.
Вже їдучи додому, подумав, що діти надовго запам’ятають цю подорож. А сам почав складати план на завтрашній день. Життя прекрасне. Зробімо все для того, щоб воно було мирним!
|
| Категорія: Молодіжна палітра | Додав: novadoba (01.09.2014)
| Автор: Микола Ясюк
|
| Переглядів: 598
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
