Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 22.11.2017, 23:30

Головна » Статті » На суботній добривечір

50 літ щасливого подружнього життя


Зоя Іллівна та Іван Федорович Соломанчуки, мої бабуся й дідусь, цього року святкуватимуть золоте весілля. Вони є прикладом для наслідування для своїх дітей та онуків.
Жили вони далеко один від одного: бабуся у Житомирській, а дідусь у Волинській області. Їхні стежки перетнулися у тихих Маневичах, на початку 1960-их. Зоя після довгих перенаправлень на той час працювала у пологовому відділені Маневицької райлікарні акушеркою, а Іван - архітектором Маневицького району.
А зустрілися вони на танцях у клубі. «Прийшла молода, тендітна білява дівчина. Думаю, буде моя», - пригадує той вечір дідусь Іван. Після танців молоді люди домовилися про зустріч, але Зоя втекла від залицяльника, бо зустрічалася з іншим. Вона жила неподалік від клубу в своєї подруги, там її знайшов кавалер, але дівчина навідріз не захотіла виходити. Проте від долі не втечеш.
Іван із Зоєю зустрічалися більше року і вирішили, що 1965 стане роком їхнього одруження. Через рік у них народився первісток - донечка Наташа, а незабаром - синок Микола.
Діти розповідають, що батьки завжди були турботливими,чуйними і порядними, вважаючи, що треба працювати по совісті, щоб потім не було соромно поглянути людям в очі.
Непомітно спливли роки.
Дочекалися дідусь і бабуся внучок - Іринку (від Наталії) та Іванку (від Миколи).
Мені дідусь Іван ім’я вибрав сам: «Бачу, що не буде в мене внука, то хоч буде продовження мого імені». Пішов у загс, де йому виписали свідоцтво про народження, яке він потім привіз на дачу та показав усій родині.
Іринка вирішила продовжити справу бабусі – навчалась у медичному університеті. Нині вона проходить інтернатуру в Луцьку, вийшла заміж. Бабуся та дідусь мають надію, що Іринка народить їм правнученят.
Наші ювіляри вважають, що сенс щасливого подружнього життя у нев’янучому коханні, вірності, відданості, повазі один до одного.
А дідусь підкреслює: «У народі кажуть: якщо побудував дім, посадив дерево, маєш сина, (а я ще й дочку) - то не даремно прожив життя».
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (11.08.2015) | Автор: Іванна СОЛОМАНЧУК
Переглядів: 118 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz