Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 188
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 28.07.2017, 05:52

Головна » Статті » На суботній добривечір

Чорне сонце (уривки з повісті)
Хома й Аксьон – друзі-нерозлийвода – та однокурсник Хоми Сократ. Вони завжди трималися трійкою. Так працювали і в цьому секторі.
Їхній десятник Танцюрист бачив, як вони вийшли з будинку. Там було начебто чисто. Танцюрист із двома хлопцями рушили до них.
Хома підійшов до металевих воріт і спробував їх відчинити. Вони не піддавалися.
І тут зовсім поруч упала граната. Вона вдарилася об цоколь будинку й відкотилася прямо до ніг. Ніхто й не помітив, звідкіля вона прилетіла. Хома стрибнув до гранати, і хтозна, що він тоді подумав, бо думати не було коли. Хома впав, накрив гранату собою. Дехто не встиг навіть зрозуміти, чому він так зробив. Це вже потім усім розвиднилося.
Але Хома був тонкий, худенький. Його навіть не вистачило, щоб щільно закрити гранату. Щоб заховати від вибуху всіх.
Один осколок вирвався з-під Хоми і влучив Аксьонові в око. Ще один поцілив Сократа в ногу. Але, він, Сократ, ударив з кулемета в той бік, звідки прилетіла граната.
Хома лежав біля металевих воріт. Танцюрист підбіг, ухопив його за руку, шарпнув і зрозумів, що Хома мертвий.
Сократ строчив з кулемета. Потім його палець завмер на спусковому гачку. Вулицею, у нього перед носом, хтось промчав на мотоциклі, обсадившись дітьми. Так вони часто робили. Затуляться дітьми, а ти хочеш – стріляй, хочеш – ні.
Десь стояв божевільний крак, і невідомо було, з якого боку кричить:
«Воду давай! Давай воду!!!»
Яку воду? Кому? Навіщо?
Підбігли хлопці, щоб винести Хому й Аксьона. Цього чекали два сепари, котрі вихопилися із сусіднього будинку. Зі зведеними до стрільби автоматами, вони були впевнені, що заскочать наших зненацька. Але хлопців прикрив Санітар з ручним кулеметом. Короткою чергою він скосив обох.
Поранення в око для Аксьона було смертельне. Ще трохи – і він піде до свого товариша Хоми. Доля вирішила, що якщо вже друзі-нерозлийвода, то нерозлийвода навіки.
А перед тим його, ще живого, візьме на руки комбат.
- Аксьон…Аксьнчик…
…Сонце було чорне. Воно увійшло у Сварогову ніч, увійшло в саму серцевину ночі Сварога…

ххх
Ми прощалися з Хомою та Аксьоном так, як завжди. Кожен підходив до труни, клав долоню на складені руки убитого і думав, що в цій домовині міг би бути і він. Гриміли прощальні сальви, і по Тисині пливло кача, пливло в таку даль, якій ніхто не знає кінця.
У мене дзвеніло у вухах, і крізь той дзвін невідь-звідки проривався навіжений крик:
«Воду давай! Давай воду!»
Потім дві закриті труни, оббиті синім та жовтим крамом, поставили в накритий кузов, і Хому з Аксьоном повезли від нас назавжди.
Хому поховали в його рідному краї на Волині в Маневичах, де жила його названа матінка, а луганчанина Аксьона, котрий осиротів при живих батьках, спалили і прах поховали на Байковому цвинтарі в Києві.
- По якому ж це воно? – спитала вона. – Якщо друзі – нерозлийвода, то й на тому світі нерозлийвода. Їх треба було поховати поруч. Колись навіть друга-коня ховали в одній могилі з воїном.
- Хтось не подумав. І що тепер зробиш?
- Зробиш. Навіть смерть можна поправити. І не думай, що це зробить хтось вищий за тебе.
«Мам… я не вернуся додому…»
Хома повернувся. Аксьон – ні.
ххх
Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто. Нам не подобається те, що відбувається в Києві, хоча ми того Києва не бачимо. Але ми знаємо, що коли в столиці готується якась серйозна протестна акція, тут, у нас, починаються скажені обстріли. Таке враження, що хтось прямим дротом дзвонити до Путіна і просить посилити вогонь, аби відволікати увагу людей. Аби вони потерпіли, поки закінчиться війна.
Ми не любимо тих, що в Києві. Ми знаємо, що до дня звільнення Маріуполя вже підписані укази про нагородження орденами «За мужність» чи якими там ще, не пам’ятаю, але наших хлопців у тому списку немає. Про це соромно говорити, ми ж не за нагороди воюємо і навіть не знали б, що такі існують, якби їх не роздавали тим, кого ми тут ніколи не бачили.
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (30.11.2015) | Автор: Василь Шкляр
Переглядів: 56 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz