Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 21.11.2017, 20:33

Головна » Статті » На суботній добривечір

«Я із крильми. Вони від Бога», - так характеризує свій внутрішній світ поетеса Марія Волинська

Найперше хочу зазначити, що зустріч у районній бібліотеці із енергійною, креативною, талановитою нашою землячкою, яка нині проживає у м. Бровари Київської області, Марією Махновець-Волинською відбулася завдяки бібліотекарю відділу обслуговування Ларисі Касьян, яка запросила Марію Іванівну на гостину. Приводом став вихід першої збірки поезій Марії Іванівни «Майдан: до… і після…» Хай вибачить мені ця неперевершена жінка, але мушу вказати її вік: збірка побачила світ у лютому цього року, якраз напередодні 65-ліття авторки.

Організаторам заходу вдалося створити теплу, невимушену атмосферу спілкування, коли однаковою мірою було цікаво всім – від шістнадцятирічних до вісімдесятилітніх.
- Мені багато – а я літаю.
Вже так багато, що і не знаю –
Це я та сама чи зовсім інша?
Я стала краща чи трохи гірша? – так довірливо розпочала свій виступ гостя.
З трепетною любов’ю вдячним словом згадувала тих, хто виховував, ставив на ноги, давав перші уроки людяності, – бабусю, дідусів, матір…
Мабуть, тільки завдяки своєму великому родові з обох боків я, проживши все своє життя в іншій системі координат, не розгубила рис українськості, витривалості, оптимізму, працелюбності і великої любові до України, - підкреслює уродженка с. Четвертня.
Трудовий шлях Марія Іванівна розпочала у рідній Четвертнянській середній школі учителем математики, потім очолила цей заклад. Була директором Гораймівської школи якраз у часи будівництва нового приміщення, протягом двох скликань обиралася Гораймівським сільським головою. Про ті роки невсипущої і доволі плідної праці згадували колеги-освітяни Петро Смусь, Володимир Гордін, Ніна Павлюк.
Відповідальна, цілеспрямована, вимоглива, відверта, критична і самокритична – такою постає у спогадах колег педагог Марія Іванівна.
Життя склалося так, що 10 років тому, вийшовши на заслужений відпочинок, змушена була переїхати у Бровари, аби підтримати сина у сутужний для нього час.
- І ось нині, коли я вже можу повертатися у рідні маневицькі пенати, на Київщині мене
тримає громадська робота, - зізнається наша славна землячка.
Вона бере активну участь не лише в громадському, але й культурному житті м. Бровари: учасниця народного колективу Театру танцю «Пані Броварчанка» та народного самодіяльного співочого колективу «Доля», друкується в періодичних виданнях, виступала на радіо Першого національного каналу та каналу «Культура», учасниця і лауреат конкурсів.
З 29 листопада 2013 р. вона активна учасниця Майдану та Революції гідності. Вірші Марії Волинської звучали зі сцени Майдану у виконанні авторки. Повні глибинного змісту, вони наповнені такою потужністю, що самі по собі здатні стати знаряддям боротьби.
«Назва поетичної збірки відразу дає зрозуміти, навколо якої головної події в житті авторки, як і в житті всієї України, з якою нероздільно пов’язує себе пані Марія, зосереджується і нагромаджується весь поетичний матеріал, - пише у передмові до збірки Тетяна Шпичук. – І ця головна подія розділяє світ поетеси та її душу на дві частини: до… і після… І стає ясно, що душа раптово подорослішала, світ раптово змінився з мирного, хоч і проблемного, на несподіваний, непередбачуваний, войовничий. І все це знаходить відклик в палкому патріотичному серці, а потім і в поезії Марії Волинської».
- Понад усе люблю свою найкращу в світі Волинь. Звідси і походить мій поетичний
псевдонім. Тому я є Марія Волинська, - каже авторка поезій.
Презентуючи свою першу поетичну збірку (до друку готується друга), Марія Іванівна всі поезії читала напам’ять, не заглядаючи в книжку. Чуттєвість, виразність, окриленість змісту віршів і піднесеність декламатора створювали особливу ауру.
Збірка має прекрасне художнє оформлення, ілюстрована світлинами та малюнками. Автор малюнків – сама поетка. Це ще один талант Марії Іванівни, який знаходиться у стадії розквіту.
Привітати талановиту землячку, патріотку і просто неповторну жінку прийшли представники влади – перший заступник голови РДА Андрій Бурак та начальник відділу культури й туризму РДА Ігор Дерлюк. Слова щирої вдячності від імені усіх присутніх висловила директор ЦБС Любов Солов’янчик, племінниця Марії Махновець Оксана Крисько, шанувальниця таланту Тамара Мельниченко.
У свою чергу Марія Іванівна подякувала всім небайдужим до її слова людям, які перерахували кошти, аби збірка «Майдан: до… і після…» могла побачити світ.
- Я не блукаю у світах.
Я тут, земна моя дорога
І не поранений я птах.
Я із крильми. Вони від Бога, - трепетно читає авторка.
А ми їй зичимо міцного здоров’я і високого творчого злету в мирній Україні.



Можновладцям

Скажіть, панове можновладці,
Куди поділи Дух Майдану?
В Верховній Раді – дикі танці
Сновид, опоєних дурманом.

Чи є у вас душа в тім тілі,
Що павутиння тче довкола
Інтриг та зрад? Нема вам діла
До бід народу. Ви у колі.

В своєму замкненому колі,
Де центр – це гроші, гроші й статки.
І не «болять» вам діти голі,
Нікчемна старість і податки,

Ліси, порубані під корінь,
Земля, розхристана й порвана.
І мертві села, наче сповідь
Діянь запроданців поганих.

Немає шани тим, хто зроду
В трудах надію колихали.
Все те, що придбано народом,
Ви, можновладці, розікрали.

У вас маєтки і гектари,
В швейцарських банках тліють гроші.
Та щось бракує, чогось мало.
Куди чекаєте запрошень?

Мабуть, до суду, до людського,
Хоч совість вас давно не мучить.
Її ви втратили. То ж з Богом!
Нехай він вас хоч щось научить.

Такі ми є

Такі ми є, що нам бракує пана?
Такі ми є, що зради – стиль життя?
Що хата наша крайня й неприбрана,
А в хаті недоглянуте дитя.

Не буде хліба – простягнемо руки,
Закриєм очі міцно – стид не дим.
Такі ми є. Візьміть нас на поруки,
Навчіть, як жити зрілим й молодим.

Хто нас чекає? – Ситим ми не пара.
Хто любить тих, що падають до ніг?
Зійдім на землю, не витаймо в хмарах,
І не шукаймо, хто б нам допоміг.

Ми мали шанс, та нам забракло сили.
Просим Бога – він нас не почув.
І замість сонця, шлях щоб освітило,
Тримаємо в руках страсну свічу.

Такі ми є? Чи, може, сном прикуті?
Розбудять нас чи зведемось самі?
Й самі себе спитаєм на розпутті,
Як жити нам – при світлі чи в пітьмі?

Вкраїна жде, чекає, просить, плаче:
«Прокиньтесь, діти, дайте собі лад.
Ви молоді, і серце в нас гаряче
Ідіть вперед! Не можна вам назад!»

Такі ми є? Ні! Не такі ми.
Ми варті, гідні кращого життя.
Нехай тремтить, хто робить нас такими.
В минуле вже не буде вороття!

Віра

Скажи нам, Боже, де шукати віру?
Вона втекла? Сховалася в лісах?
Без віри для душі немає миру,
Без віри нас не приймуть небеса.

Украли віру ті, хто нами править.
І думають, що буде так завжди.
Коли нема держави у державі,
Тоді, як кажуть, близько до біди.

Феміді міцно зав’язали очі,
Під сто замків відправили мораль,
Звели «Олімп», сидять там і регочу,
Що вкрали віру назавжди, на жаль.

Тож як без віри будем жити далі?
Невже зламає нас безвихідь ця?
Мамона щедро роздає медалі,
Заходить навіть і в святі місця.

Ти ж по ділах судити будеш, Боже.
Верни нам віру, а їм розум дай.
Якщо самі собі не допоможуть –
Пряма дорога в пекло, а не в рай.

Вибирали…

Вибирали, чекали, надіялись,
Вибачали, прощали, не гнівались.
Поливали, брехали, сварилися,
Зневажали, яріли, судилися,

Продавались, куплялись, мінялися,
Рахували, губили – списалося.
Підіймались, злітали і падали,
Обманули, повлазили, зрадили,

Залетіли, змішались, зраділися,
Застаріли, вернулись, пробилися.
Не змінились! Рівняють, височаться –
Головнішому бути хочеться.

Не збагнули, що в справжнім єднанні
В Україну прийде процвітання.

Люблю життя

Мені далеко вже за тридцять,
І хоч років не приховати.
Душа, як в юності, іскриться,
Ще мрій і задумів багато.

Заходить муза симпатична,
Слова віршуються рядками.
В портретах – графіка незвична,
Своїми сплетена руками.

Ще таїну відкрити мушу –
Картини хочу малювати.
Щоб пензлем виписати душу
І барви серця передати.

Люблю усіх і все навколо,
Люблю співати й танцювати.
І мрію ще піти до школи,
Англійську мову щоб вивчати.

Ще заробити купу грошей,
Об’їздити хоча б півсвіту.
І щоб були тили хороші
І виросли з дитинства діти.

Люблю усю свою родину
Й коріння, що веде в минуле.
Люблю життя – цю мить єдину,
Що даром Божим осяйнула.
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (10.11.2015) | Автор: Алла БУБНЮК
Переглядів: 69 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz