Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 19.09.2017, 20:19

Головна » Статті » На суботній добривечір

Краще рідної землі немає

Подружжя Гейків із Маневич нещодавно повернулося з Канади, де понад три місяці гостило в сім’ї доньки.
Про незабутню подорож у цю заокеанську країну наша розмова з Лідією Гейко.
- Лідіє Степанівно, чому Наталка з чоловіком, обоє лікарі-онкологи, виїхали у Канаду?
- Це ідея зятя, яка успішно реалізовується. Онколог, викладач Буковинської медичної
академії, він проходив стажування в Америці. Працюючи над пошуком нових медпрепаратів для боротьби з онкохворобами, побував майже на всіх континентах. Але Америка найбільше припала до душі. У зв’язку з певними труднощами йому спочатку порадили оселитися в Канаді.
- Ваші діти поселилися у Едмонтоні. Які у Вас враження від міста?
- Едмонтон – столиця провінції Альберта (округ Калгарі ) з населенням
понад 5 мільйонів чоловік. Останніми роками місто переживає великий економічний бум через близькість до відомих нафтоносних пісків Атабаски, найбільша конденсація яких розташована за три сотні кілометрів на північ від Едмонтона.
У мікрорайоні, де наші діти придбали будинок, мене найбільше вразила відсутність будь-яких парканів, загорож, грядок, клумб. Біля будинків зелені газони, квіти ростуть в горщиках. Якщо газон своєчасно не підстригаєш, мерія оштрафує. Ми навіть не бачили фруктових дерев. Приміром, біля будинку дітей росте горобина і кущі калини.
На більшості вікон відсутні штори, є жалюзі. Ввечері через вікно бачиш, як господар в кріслі дивиться телевізор, а біля його ніг лежить собака. Що цікаво, у більшості будинків вхідні двері не замикаються. У кожному дворі стоїть 1-2 машини. Малі магазинчики, кіоски відсутні – лише супермаркети. Коли ми вперше поїхали в торговий центр, я дивилась не на товар, а на покупців – і темношкірих, і вузькооких, і з косичками, і з чалмами – здавалося, що тут зібралися представники всіх народів. Продавці здебільш китайці. Я поцікавилася, чому серед них нема європейців. Виявляється, європейці переважають на будівництві, де за годину отримують 30-40 доларів, а у магазинах платять лише 8-10. Не знаю, що додають у хліб, але свіжість він зберігає тиждень. Перед святами – великі знижки.
- Не сумніваюсь, що харчувалися ви добре, але все ж таки схудли…
- Думаю, що те, що чоловік втратив 12 кг, а я 8, пов’язане не з їжею, а з постійним
сумом за рідною землею, за близькими. Хоча, якщо чесно, то дуже скучили за салом, там воно продавалося у російському магазині, куди ми не ходили принципово.
- Як відпочивають тамтешні жителі?
- Канадці, як і європейці, люблять подорожувати, особливо ті, яким за 50. Проводять вечірки, але спиртного майже не вживають. До речі, бари після 20.00 працюють лише у п’ятницю і суботу.
- За даними останнього перепису населення 14% мешканців Едмонтона українського походження.
- У 1932 році саме в цьому місті групою українських емігрантів було засновано
Українське Національне Об’єднання (УНО), яке активно діє до сих пір. У квітні, перед Великднем, я побувала на передсвятковій зустрічі в одному з осередків УНО і була вражена чистотою української мови людей, які вже десятки літ як розлучилися з рідною землею. Була організована виставка ікон, виступали дітки, всі в українських вишиванках (як добре, що і свою я взяла з дому!). Пригощали варениками, цікавилися справами в Україні. Серед цих людей я почувалася своєю, читала вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».
- А крім Едмонтона, Ви ще десь побували?
- Ми проїхали майже 2 тисячі кілометрів. До слова, бензин там дуже дешевий, на наші
ціни – 80 коп. за літр. Заправки знаходяться на відстані одна від одної 300-400 км. Діти вирішили показати нам водоспади Скелястих гір. Дорогою нас вразила первозданність лісів, які там здебільш хвойні. Неподалік від автотраси побачили бурих ведмедів із ведмежатами, дорогу перебігали олені, гірські козли.
- Канаду називають Країною кленового листа…
- А от клена ми бачили лише одного, здебільш ростуть хвойні дерева. Можливо, кленів
більше в інших регіонах Канади.
- Певно, все – таки важко долати мовний бар’єр.
- Зізнаюсь, що незнання мови дуже сковувало, але, на щастя, в дорозі і туди, і назад
знаходилися добрі люди, які нам допомагали. Двічі це були представники негроїдної раси, які, як виявилось, добре володіли українською. Певно, навчалися в Україні.
А в Канаді я найбільше боялася непорозумінь, коли ходила на прогулянку з чотирирічним внуком. Справа в тому, що там, якщо дитина з певних причин плаче, можуть викликами поліцію. Одного разу, коли Максимко заплакав, я схопила його на руки, пригорнула до грудей і поспіхом відправилась до домівки – перелякалась не на жарт.
Що мене, як педагога, вразило найбільше? Це виховання у дітях з перших років життя доброти, терпимості незалежно від кольору шкіри, віросповідання чи ще чогось. На дитячому майданчику грається кілька десятків дітей. Ніхто не б’ється, не пхається, не кричить. Всі посміхаються. Всі щасливі.
- Читачам буде цікаво дізнатися про причину такого тривалого перебування в гостях.
- В Едмонтоні наші діти живуть з березня 2013 року. По приїзду вони знайшли
прихисток у знайомих, потім винаймали квартиру. І нарешті їм вдалося купити будинок в кредит. Будинок потребує ремонту. Отож, аби привести все в порядок (поміняти сантехніку, плитку і т.п.), ми й вирушили в цю далеку подорож. Чоловікові Володимиру Олександровичу, музиканту, довелося освоїти уміння сантехніка, електрика, столяра. Послуги людей цих спеціальностей у Канаді дуже високооплачувані. Ми запросили на 1 годину сантехніка і виклали 100 доларів. Нашим дітям вигідніше було заплатити 2200 доларів за авіаквитки, ніж оплачувати послуги місцевих спеціалістів. Я вже казала, що оплата праці в Канаді погодинна. Для порівняння наведу ще один приклад: лікар за годину має 150 доларів.
- Якісь непередбачувані ситуації виникали?
- Так. Чоловікові дала знати про себе подарга. Ліки в ампулах ми взяли, а шприци
перевозити заборонено. В Канаді ж без рецептів нічого в аптеці купити не можна. Дякуючи зятеві, якому на роботі дали кілька шприців після того, як він розповів про ситуацію, біль було знято.
- З якими думками поверталися в Україну?
- Коли в Амстердамі де робили пересадку, зайшли в літак і почули від стюардеси
українською «Ласкаво просимо на борт нашого авіалайнера», я розплакалася.
Радісно на душі від повернення на Батьківщину і водночас гірко від думок: «Чому наші діти мають шукати щастя в світах? Чому наш народ так важко працює і нічого не має? Коли на нашій землі буде мир і спокій?»
Але як би не було, рідний дім завжди залишається рідним. Тому хочу завершити свою розповідь віршем Платона Воронька, якого не раз читала дітям:
Облітав журавель
Сто морів, сто земель.
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
- Де найкращая земля?
Журавель відповідає:
- Краще рідної немає.
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (25.08.2015) | Автор: Алла БУБНЮК
Переглядів: 120 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz