У трудовій книжці лікаря Маневицької ЦРЛ Юрія Антоновича Юхимюка перший запис зроблено 29 серпня 1960 року. 55 років трудиться він на медичній ниві, з них 47 – зі скальпелем в руках.
Долею судилось стати хірургом Сказати, що мріяв Юрій Антонович про професію лікаря із шкільних років, – означало б покривити душею. Адже по закінченню десятирічки простий хлопчина із села Пашева, що на Рівненщині, вирішив вступати на фізико-математичний факультет Львівського політеха. Справа у тому, що у далекому 1956 році там набиралась перша група майбутніх комп’ютерників. Престижно, заманливо. Тож зрозуміло було розчарування невдалого абітурієнта, якому на заваді до омріяної мети стала… німецька. Іноземна мова давалась нелегко, і Юрій тоді й гадки не мав, що колись у далекій Африці спілкуватиметься… французькою. - Рік нелегкої праці робітником на цукровому заводі дав змогу подумати про подальший професійний шлях, - вертається в минуле Юрій Антонович. – Два мої двоюрідних брата вже торували стежини медика: один навчався, інший працював сільським фельдшером, був, за словами моєї мами, «шанованим дохтором на п’ять сіл». Так було обрано медицину і у 1960 році Юрій із відзнакою закінчив Луцьке медучилище. Два роки праці фельдшером впевнили в правильності обраної професії, тож далі на здібного юнака чекав Івано-Франківський медінститут, який він теж закінчив із «червоним» дипломом. Там, до речі, знайшов і свою другу половинку – Галину Дмитрівну, нині шанованого в нашому районі лікаря-отоларинголога. Долею судилось йому стати хірургом. У ті часи вузької спеціальності студенти медичних вузів не отримували. Тож коли при поверненні на малу батьківщину Юрій Антонович дізнався, що у Демидівську районну лікарню потрібен хірург, без вагань погодився.. - Так долею мені судилось стати хірургом, - всміхається лікар. - Після навчання на курсах біля операційного стола став почуватись ще впевненіше. Про свій вибір я не пожалкував жодного дня. Свою кваліфікацію молоде подружжя підвищило під час дворічної ординатури в Київському медичному інституті ім. Богомольця. По закінченні отримали призначення в Луцьку обласну клінічну лікарню. Начебто все було вирішено, та доля розпорядилась по-своєму. - В лікарні я зустрів свого інститутського товариша, з яким шість років прожив в одній кімнаті гуртожитка, - розповідає Юрій Антонович. – Він в той час працював у незнайомих мені Маневичах, запросив у гостину. Саме після зустрічі із ним та Михайлом Зільбертом подружжя Юхимюків вирішило переїхати в Маневичі. Їх забезпечили житлом, а через півроку в експлуатацію була здана Маневицька ЦРЛ, в якій вони і трудяться понині.
Медичний спецназ
В спецординатурі столичного медінституту подружжя навчалось у групі із вивченням французької мови. Чому французької? Так готували фахівців для радянської медичної місії у країни Арики – колишні французькі колонії. Цих лікарів ще називали медичним спецназом. - Ми двічі з Галиною Дмитрівною були у зарубіжних відрядженнях, - перегортає цю сторінку біографії Юрій Антонович. – Три роки в Алжирі, майже чотири в Тунісі. І якщо у столичний госпіталь Алжиру радянська медична місія прибула у складі 22 чоловік, то у Тунісі вони цілий рік розмовляли рідною мовою лише між собою, згодом прибули ще лікарі місії. До місцевих кліматів адаптовувалися швидко. І хоча для проживання та медичної практики бути створені всі умови, за рідною домівкою сумували дуже, особливо за донечками – Оленою та Тетянкою. Вони, до речі, обрали професійний шлях батьків, стали лікарями. У пам’яті Юрія Антоновича залишились напружені робочі будні, краса Середземного моря та Атласних гір, велич пустелі Сахари. - В цих країнах я набув величезний досвід, оперував по декілька разів на день, - розповідає хірург. – Доводилось робити операції майже на всіх внутрішніх органах. Та свою найскладнішу операцію - на серці Юрій Антонович зробив саме на Маневиччині.
Серце на долоні
Таку назву мала передовиця колишнього редактора Степана Процюка, розміщена у районній газеті в жовтні 1996 року. У ній йшлось про неординарну операцію на серці, яку успішно виконав хірург Маневицької ЦРЛ Юрій Юхимюк. Так як відлік часу йшов на хвилини, колківчанина, учня місцевого ПТУ Андрія Маковського оперували в районні лікарні, не викликаючи обласних спеціалістів. - Це було дуже відповідально, - згадує Юрій Антонович, - адже внаслідок ножового поранення було уражене не лише серце, а й головна легенева судина. Та я довго не вагався – йшлось про життя людини, тим більше, що на подібних операціях я асистував під час навчання в ординатурі. За операційним столом хвилювались усі – і анестезіолог Михайло Головенець, і асистент Іван Фурман, медсестри, а за дверима операційної – рідні та близькі пацієнти. Операція пройшла вдало. А скільки їх за 47 років провів хірург – не злічити! І, як зізнається лікар, перед кожною хвилювався – чи то було звичайне видалення апендициту, чи резекція шлунка, яку він зробив уперше в районі. Нині Юрій Антонович не оперує, він лікар відділення переливання крові Маневицької ЦРЛ. Та слова вдячності за подаровану радість життя він чує часто при зустрічах із колишніми пацієнтами.
