Валентині Семенівні Неродик, учительці молодших класів Прилісненської ЗОШ І-ІІІ ст., 25 вересня виповнюється 70 років. Нині вона, на заслуженому відпочинку. Я була однією із перших її учениць. Пригадую, як вчителька, закохана в поліський край, учила нас любити і описувати своє село та рідну батьківську хату, як інсценізували «Ходить гарбуз по городу…» та співали «Столярики-молодці тешуть столики й стільці…». Згодом ми стали колегами: сімнадцять років працювали пліч-о-пліч у стінах рідної школи. Та завжди вона для мене була прикладом для наслідування і порадником у житті. Народилась і виросла Валентина Семенівна у простій селянській сім’ї. З дитинства разом з батьками працювала на землі, допомагаючи їм по господарству. Після закінчення Прилісненської семирічки деякий час працювала на сезонних роботах у Городоцькому лісгоспі. Згодом отримала атестат про середню освіту, навчалась на повара у Рівному, два роки працювала у їдальні села Городок. Та найбільше її вабила професія учителя (хоча батько дуже хотів, щоб донька стала лікарем). І 1966 року вона поступає у Володимир-Волинське педучилище на учителя молодших класів. А уже 1968 року розпочалася її трудова діяльність на освітянській ниві - спочатку у Серхівській, а згодом у Городоцькій школах. А з січня 1970 по 2000 рік вона – учитель початкових класів Прилісненської середньої школи. У неї як старанного досвідченого педагога, методичний кабінет районного відділу освіти декілька разів вивчав досвід роботи. Неодноразово проводила районні семінари для учителів початкових класів, достойно захищала честь школи перед перевіряючими як з обласного центру так і з Києва. Валентина Семенівна не має грамот і медалей. Найбільша нагорода – щира шана вихованців, яких навчала життєвої мудрості, любові до людей, до рідного краю. Дитячі душі вона щедро засівала зерном людяності. На все життя мені запам’ятався її улюблений вислів: «На тебе кидають каменем – а ти у відповідь дай хліба». Разом із чоловіком побудували будинок, біля якого шумить яблуневий сад, виростили сина і доньку. Тепер радіють успіхам онуків. Провідна риса учительського характеру – небайдужість. Сьогодні Валентина Семенівна постійно слідкує за подіями у державі, переживає за тих, хто відстоює незалежність України на східних її рубежах. У вільний час вишиває, любить порадувати домашніх смачними стравами. Спілкуючись зі своєю вчителькою, я кожен раз відкриваю для себе щось нове, вчуся її мудрості і милосердю, безкорисливості й умінню любити цей складний, але прекрасний світ. Щиро вітаємо Вас, шановна, з поважним ювілеєм. Міцного здоров’я Вам , благополуччя й довголіття, достатку й любові, сімейного затишку та Божого благословення на многії літа.
