Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 28.03.2024, 19:47

Головна » Статті » На суботній добривечір

Три заміжжя, три випробування долі

Наталка рано вискочила заміж. На другому курсі сільськогосподарського технікуму, де вчилась на зоотехніка, а її Петро – на агронома. Після закінчення навчання їх направили працювати в колгосп, де молодих спеціалістів забезпечували житлом. В одному із будинків поселився Петро з дружиною та двома доньками.
Поруч з ними жила сім’я завферми Івана та бухгалтера Марії з трьома дітьми. Дружили сім’ями. Івана відправили на три місяці на переймання досвіду в східні області. А що може зробити жінка в селі весною та літом без чоловічих рук? Наталка почала просити свого Петра: «Потрібно допомогти Марійці поле виорати... картоплю посадити... скосити траву... привезти сіно... змолотити пшеницю... забрати солому...» Спочатку їздили всі троє: вона, Петро і Марійка. Потім Петро з Марійкою їздив вже сам то на поле, то на сінокіс, то у ліс по дрова. З Марійчиними дітьми порався по господарству. Доярки свого зоотехніка попереджали: «Дивися, Наталко, щоб не забрала твоя подруга чоловіка, не зоглядися й коли». Вона ж лише сміялася: «Очі не бачать – серце не болить. Він у мене не такий. Хіба допомогти сусідці - гріх? Аби додому приходив на ніч».
Так і сталося, що Петро не з’явився на ніч, а прийшов раненько, коли вона була на роботі, а діти ще спали. Забрав свої речі, машину перегнав у гараж сусідки. Без єдиного слова, без будь-яких пояснень. При зустрічі сказав: "Не буду обманювати тебе, я іду жити до Марійки. Сама винна, не потрібно було мене посилати їй допомагати. Мені з нею добре».
На людях не плакала, суперницю не кляла. Сама в собі все перенесла, не оглядалася на співчутливі погляди селян, припиняла розмову доярок, коли ті починали говорити: «А твій Петро…» Повернувся Марійчин Іван, запропонував жити разом з Наталкою. Відмовила: «В селі повно молодиць і дівчат, сватайся до них, а мені дітей вчити потрібно». Тільки поля і ліс знають, скільки вона тоді виплакала сліз.
З часом Петро з Марійкою побудували свою хату на другій вулиці – переїхали жити туди, і Наталка менше їх бачила. Колишній чоловік допомагав донькам, не забував про їхні дні народження. Коли старшу віддавала за іноземця, всі витрати взяв на себе Петро, все-таки батько.
Старша донька жила за кордоном, а молодша закінчувала навчання в школі. В село був направлений парторг, уже немолодий парубок. Іноді ночами чергував з доярками на фермі. А від них нічого не можна втаїти, почали нашіптувати Наталці: «Не прогав свого жіночого щастя. Він до тебе не байдужий. Подумаєш, на кілька років молодший. Ночі роки зрівняють. Чого парторг має жити на квартирі у пенсіонерки? Запроси до себе».
Парторг був небайдужий не тільки до Наталки, а й до всіх жіночок світу. Його переводили з колгоспу в колгосп, бо він не одну сім’ю мало що не розлучив. Про це дізналася зоотехнічка, на жаль, пізніше. А коли парторг напросився жити у неї (видно, доярки і йому нашептали) – не відмовила.
Наталка розцвіла: тепер і в неї є пара – легше буде справлятися з домашнім господарством, бо ж молодша донька поступила в торгово-економічний технікум. Пройшло два роки. Чоловік часто дарував дорогі подарунки їй, а особливо – доньці. Буваючи в місті, провідував її, а на третьому курсі забрав з гуртожитку і поселив на квартирі. Наталка не могла нарадуватися своїм квартирантом (так його називали в селі).
Очі відкрилися, коли її на тиждень відправили на курси в обласний центр, а вона через три дні пізно вночі повернулася додому. Щоб не будити чоловіка і дочку, відкрила тихенько двері, засвітила світло в коридорі, заглянула у доччину кімнату подивитися, чи хоч вкрилася вона ковдрою, і – завмерла: дочка спала в обіймах її чоловіка.
Виганяла обох з хати, викидала одяг квартиранта із шафи, а далі не пам’ятає – потемніло в очах. Отямилася в лікарні – побачила над собою перелякані заплакані очі дочки і шепотіння її губ: «Мамо, мамо…» Не обзивалася: чи то не могла, чи то не хотіла. Очі наповнилися слізьми, які нестримно потекли по обличчю. Дочка цілувала ці сльози, плакала сама і благально просила: «Мамо, пробач, пробач!» Тільки материнське серце може все простити. Обняла дочку… Плакали вже обоє, сльози змішалися: сльози гріха, покаяння і прощення.
Навідалася в лікарню одна із доярок: «Чого ти так переживаєш за того парторга? Що, на ньому світ зійшовся? Перевівся в інший колгосп – от знайшла біду. Жила стільки без нього - і далі жити будеш».
Материнське серце заспокоїлося: ніхто не знає про гріх дочки. Вона ще така молода, тому й оступилася, зробила помилку. Але як з цим жити далі? Навіть нікому не має права розповісти про своє материнське горе. А жити потрібно.
В лікарні познайомилася із жіночкою з міста, потім передзвонювалися. Коли бувала в місті – завжди заходила провідувати, провела її і в останню дорогу. А через рік чоловік померлої знайомої Василь запропонував Наталці вийти за нього заміж: діти живуть окремо, а він сам. Згодилася. Хату в селі залишила молодшій дочці.
Прожила з Василем до старості. Відчула себе жінкою, чоловік допомагав в усьому, вмів шанувати працю дружини, скрізь були разом. Коли помирав, заповідав своїм дітям, щоб доглянули Наталію Анатоліївну до смерті. Слово батька – закон. Чоловікові діти шанували її і, коли прийшов час, похоронили, хоча рідні доньки та внуки провідували бабусю.
Життя. Чого тільки в ньому не буває, все мусиш пережити, бо ти – людина.
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (21.03.2016) | Автор: Анастасія ГЛАВАЦЬКА
Переглядів: 380 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz