Петро Чворун народився 4 жовтня 1923 року в селі Бербениці Лохвицького району Полтавської області. Після закінчення місцевої семилітки навчався в сільськогосподарському технікумі на відділі лісництва у м. Ромни. У 1941 році юнака з технікуму призвали в армію. Після закінчення курсів командирів у званні молодшого лейтенанта був відправлений на фронт. У 1943 році на Курсько-Орловській дузі одержав перше бойове хрещення. Командував окремою зенітно-кулеметною ротою, яка збила 17 фашистських літаків. Брав участь у боях при форсуванні річки Дніпро, визволяв міста Тернопіль, Бердичів, Луцьк, Львів. Найяскравіші фронтові спогади ветерана пов’язані із форсуванням Дніпра. «Наші бійці направлялись на протилежний берег на човнах, плотах, щоб захопити там плацдарм і утримати його до прибуття підкріплення. Від вибухів бомб високо вгору здіймались стовпи води і вогню, ревли ворожі літаки, злітали в небо ракети… Ворожа оборона була прорвана», - згадує Петро Ійович. День Перемоги молодий офіцер зустрів у Празі. На рідну Полтавщину повернувся у 1946 році. Важко переживав утрату батька, який загинув при визволенні Києва. Але життя тривало, після війни продовжив навчання в технікумі. 1948 року був направлений на роботу у Чернівецьку область, а у березні 1950 – у Волинську. У грудні 1959 року був призначений директором Колківського лісгоспу, потім працював інженером лісового господарства. У Колках зустрів свою суджену. Колківчанка Ганна Калуш полонила серце молодого полтавчанина. Вона все своє життя віддала роботі на Колківському овочесушильному заводі. Разом виховали двох доньок та сина. Дотепер щасливе подружжя живе у мирі і злагоді. Дочекались п’ятьох внуків та сімох правнуків. Ветеран має багато нагород, зокрема, за форсування Дніпра - медаль «За відвагу», за визволення Тернополя – орден Червоної Зірки, за знищення літака над річкою Нейсе – орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, а також численні ювілейні медалі. Петро Ійович – бажаний гість шкільного колективу. На спогадах ветерана-фронтовика виховуються підростаючі покоління.
