Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 02:20

Головна » Статті » Офіційно

Героям слава: любов до Батьківщини сильніша за смерть


Меморіальні дошки справжнім героям України - Івану Ващені та Василю Демчуку, які віддали життя за незалежність нашої держави, встановлені на фасаді Тельчівської, Красновільської та Матейківської шкіл.



Два вірних сини України. У кожного своя нелегка доля, обпалена дорогами війни. Один підірвався в танку, аби не потрапити в полон, інший у лігві ворога прийняв мученицьку смерть: був по-звірськи закатований російськими найманцями. Ну хіба може бути більший прояв любові до своєї Батьківщини, як та, коли свідомо йдеш заради неї на смерть?!
Під пекучими променями сонця сліпить очі синьо-жовтий стяг, що прикриває гранітну стіну. Ще мить, і навіки Іван Ващеня залишиться в стінах рідної Тельчівської школи. Знімаючи прапор з синового обличчя, мати вустами цілує краєчок холодного граніту і, немов би, говорить: «Ну от, сину, ти й повернувся додому». Іван звив сімейне гніздо у с. Туричани Турійського району, там і похований. Працював ветеринарним лікарем, а коли прийшов час захищати Батьківщину, пішов, не вагаючись. Загинув 18 червня 2014 року.
З вуст директора школи Галини Майстер, класного керівника Ніни Лихач, сільського голови Анатолія Костючика, які пам’ятають Івана вихованим хлопчиною із світлим майбутнім лунало багато теплих, чуйних слів сказану на адресу героя.
Сльози на обличчі матері не висохають ні на мить. Вона дивиться на портрет сина і перед нею він постає таким, яким вона бачила його востаннє: турботливим, уважним усміхненим. Бог дав силу їй жити лише завдяки підтримці рідних, односельчан інших небайдужих до її біди людей.
- Я щиро вдячна дітям та педагогічному колективу, сім’ям Жданюків, Піддубних, Мирончуків, які відклали всю свою роботу і у найтяжчі хвилини були поруч зі мною, - сказала Ольга Іванівна.
- Коли Івана не стало, для мене ніби почорнів світ, - важко давалися слова дружині Людмилі. - Але я знала, що маю жити заради наших двох дітей. Я його благала не йти, але він твердо сказав: «Я не можу. Ти розумієш: якщо не я, тоді хто ж?». Тому я вас уклінно прошу: не забувайте нашого героя.
З проханням звернулась до найрідніших людей Івана Ващені та школярів голова районної ради Людмила Веремчук: «Живіть так, як би цього хотів ваш син. А ви діти, народжені вже у незалежній Україні, пам’ятайте подвиг свого героя-земляка».
Село Тельчі увійде у Книгу пам’яті України, бо за її незалежність віддав життя її вірний син. На цьому наголошував голова райдержадміністрації Андрій Линдюк. «Цю пам’ятну дошку відкрито для того, щоб майбутні покоління знали, що в цій школі навчався Іван Ващеня. І це не просто той хлопчик, який здобував тут знання, а той чоловік, який свідомо віддав життя заради України».
Тремтіли голоси від пережитих емоцій у начальника відділу освіти РДА Олександра Гаврилюка, голови районної ветеранської організації Дмитра Фальковського.
Вшанування пам’яті героя продовжилось в Красновільській ЗОШ, де він закінчував одинадцятирічку. Щемливі мелодії та вірші розривали серце на шматки. Звучали слова вдячності та пошани від очільників влади, вчителів, рідних та близьких, всіх тих, з ким перетиналася його доля. «Повертайся живим» - з такою пісенною композицією до тата-героя звернулася донька Христина. На жаль, не судилося…
У пам’яті земляків залишиться назавжди і Василь Демчук - військовослужбовець 30-ої ОМБ, який потрапив в полон до російських найманців 12 лютого, а 9 квітня, у Чистий четвер, героя, який повертався додому у домовині, навколішки зустрічали у рідному селі. Важко на серці у батька: його надія, його опора, його підтримка, його син жорстоко замордований в полоні. Василеві було десять років, коли не стало матері. Гервасій Нечипорович без жіночої підтримки сам виховав шестеро дітей, вивів їх у люди. Крадькома ховає зрадливі чоловічі сльози і глухий стогін виривається з його грудей: «Ох, сину мій, сину!». Не стримував сліз і сільський голова Анатолій Костючик, згадуючи ту страшну дорогу війни, яку довелось пройти Василеві: «Ми до останнього вірили, що він повернеться з полону живим. Надія помирала останньою…»
Голова районної ветеранської організації Дмитро Фальковський відзначив, що найбільше щастя для цього села, для Маневичини і України загалом, якщо повернуться до рідних домівок ті хлопці, які захищають територіальну цілісність держави на Сході, а їх у Красновільській сільській раді, мужніх, відданих, вірних військовій присязі, налічується дванадцять.
Росте калина під вікном школи, посаджена на честь Василя Демчука. А високо в небі, над Тельчівською ЗОШ, кружляють у блакиті два білих голуби, як символи миру та любові до отчої землі. Вони обов’язково повернуться під затишне крило рідної домівки. Повертайтесь додому живими!
Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (11.06.2015) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 329 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz