Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 21.11.2017, 20:32

Головна » Статті » Офіційно

Лісівники Маневиччини долучились до посилення обороноздатності країни


Захист рідної землі справа честі кожного українця, проте одним випала місія боронити її зі зброєю в руках, іншим – будувати для воїнів надійні оборонні споруди.

П’ятдесят лісівників-добровольців із держлісгоспів Волині на чолі із начальником управління Василем Мазуриком в кінці квітня вирушили до Маріуполя виконувати поставлені завдання із будівництва оборонних споруд із волинського лісу. Як будували і які враженні привезли із Донецької області я дізнався у працівників ДП «Поліське ЛГ» - помічника лісничого Куликовичівського лісництва Олександра Курдельчука та інженера з охорони та захисту лісу Віталія Супронюка.
– Добровільно зголосившись, вирішив, що потрібно допомогти нашим бійцям із зведенням оборонних укріплень і, незважаючи на сльози дружини, поїхав разом з іншими лісівниками на Схід, – говорить куликовичівець Олександр Курдельчук. – Батькам про своє відрядження повідомив вже перебуваючи на місці. Проживали ми в гуртожитку в м. Маріуполь. Підйом о шостій ранку, година на збори та сніданок і в сім годин виїзд на роботи. За харчування подбали держлісгоспи.
Було сформовано п’ять бригад по десять чоловік та призначено бригадирів. Кожній бригаді доводились завдання чи-то з будівництва бліндажів для укриття військової техніки та особового складу, чи то виконання допоміжних робіт. Особистий приклад для працівників показував сам начальник управління Василь Мазурик, який займався питаннями організації та доставки необхідних матеріалів, а коли не вистачало робочих рук працював нарівні зі всіма.



Бригада маневичанина Віталія Супронюка, розділившись навпіл, щодня одночасно будувала відразу два бліндажі із дерева, третій бліндаж завершували разом. За допомогою техніки виривався котлован, а далі лісівники зводили стіни та перекриття із декількох шарів колод і землі. Спочатку робота давалася важкувато не лише із-за невміння, а й від того, що періодично доносились незвичні для них звуки залпів тяжкого озброєння, яким обстрілювали Широкіне.
– Найближча відстань до фронту, де ми працювали, як нам казали, була 2,5 кілометрів, – вступає у розмову Віталій Супронюк. – Був випадок, коли прикордонники просили нас зняти камуфляжі, аби бойовики нас помилково не прийняли за військових. Спочатку, коли лунали одиночні постріли, мало не підкошувались ноги, бо думали, що працюють снайпери. Та потім нам пояснили, що то наші військові стріляли по безпілотникам. А взагалі, було домовлено, що ніхто нікуди не відлучається, аби не потрапити на мінне поле, а в ліси («зеленку») взагалі ні ногою.
Визначені об’єкти лісівники будували навколо Маріуполя, віддаляючись від нього на різну відстань. І як зауважив Віталій, часто виходило так, що місця будівництва були безпечніші, ніж там де вони проживали, адже відстань напряму від Маріуполя до Широкіного, де тривали бойові дії, сягає лише 11-12 кілометрів.
– Маріуполь досить велике місто із потужними заводами, - продовжує Віталій. – Проте воно, практично, порожнє. От уявіть собі, йдете по Луцьку, а там немає людей. У вісім годин вечора життя в місті припиняться до наступного ранку. Місцеве населення дуже злякане, люди перебувають у постійному напруженні. Коли йдеш у формі, всі неначе завмирають. Проте найбільше вразив один випадок. Ми з хлопцями йшли по вулиці, де сиділи дві бабусі. В цей же час було чути, як почала працювати ворожа артилерія. А одна з бабусь каже другій: «Це не гради, це саушки стріляють. І не в нашу сторону». Для нас це було шоком. Навколо стоїть гул канонади, але ніхто не реагує, бавляться діти.
- Окремі мешканці раділи тому, що ми приїхали допомогти, інші навпаки, говорили «Навіщо ви приїхали», і взагалі - у багатьох із них ностальгія за Радянським Союзом, - продовжує Олександр Курдельчук. – Але, коли одного разу під час слідування до місця роботи через вікно автобуса побачив, що дитина, яка йшла за руку з мамою, помахала мені рукою, весь негатив минув. І стало приємно від відчуття того, що наша допомога – це крок для зближення Заходу і Сходу.
Лісівники постійно працювали поряд із військовими, були, як-то кажуть, під надійною охороною. Обидва чоловіки бачили в очах наших бійців неймовірну жагу перемогти супротивника.
- На блокпостах зустрічали нас як рідних, - підхоплює Віталій. – У всіх бойовий настрій. Щоправда, серед бійців дуже багато молодих хлопців, яким, здається, лише по двадцять років. Перейнялися і ми бойовим духом. Від цього адреналін був такий, що навіть не міг спати, проте висипався. Та потім увійшов у такий режим. Якщо буде потрібно, ще поїду без зайвих питань.
Допомогти і повернутися додому живими – такі завдання ставили перед собою волиняни. Так і сталося. Всі лісівники, за виключенням начальника управління Василя Мазурика та вісьмох чоловік, які залишились чекати зміни, 16 травня здоровими та неушкодженими повернулись до своїх домівок.
Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (08.06.2015) | Автор: Сергій ГУСЕНКО
Переглядів: 56 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz