Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 17.08.2017, 06:55

Головна » Статті » Офіційно

Маневицька земля прийняла в свої обійми шістнадцятого воїна-захисника

Страшна війна, яка триває на Донбасі, щодня приносить багато лиха. Рано чи пізно понівечена земля заросте травою, замість зруйнованих відбудуються нові будинки, але, на жаль, вже ніяка сила не зможе підняти із сирої землі загиблих воїнів, що героїчно стримували ворога. 12 березня Маневиччина зустріла ще одного, вже шістнадцятого, полеглого захисника-героя, годомичівця, військовослужбовця 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади Олександра Кінаха.
Останній дзвінок від Олександра Кінаха дружині Тетяні пролунав ще 17 лютого 2015 року, а потім телефон замовк. Мотопіхотний підрозділ 128-ої ОГПБ, у складі якого воював молодий чоловік, знаходився поблизу Дебальцевого в с. Ольховатка. Коли ворог замкнув Дебальцівське кільце, обстріли посилилися. Було дуже важко прориватися в сторону Артемівська. Коли бійці все ж пробилися через кільце, вижити вдалось не всім, а годомичівця Олександра Кінаха ні серед живих, ні серед тіл мертвих, які можна було б упізнати, не було. Тому і був похований 29 липня 2015 року на Краснопільському кладовищі Дніпропетровської області як тимчасово невстановлений захисник України.
Олександр Кінах народився у простій сільській сім’ї. Батько Василь Георгійович спочатку працював різноробочим у СВК «Годомичі», поки не отримав ІІІ групу інвалідності загального захворювання, мати Марія Миколаївна була дояркою, а з минулого року стала кухарем дитсадка. Разом із Сашком батьки виховували старшого на рік Віктора та молодшу Вікторію. Дітей з дитинства привчали до праці. Сашко був і за орача, і за сіяча, не соромився з матір’ю проривати буряки, доїти у колгоспі корів.
З великою теплотою пригадали свого учня перша вчителька Тетяна Чирва та класний керівник Людмила Кравчук. За словами педагогів, Сашко хоч і не був зразковим учнем у плані навчання, зате вирізнявся доброю та спокійною вдачею, готовністю прийти будь-кому на допомогу. З його обличчя майже ніколи не сходила легка посмішка. Однокласники любили та поважали Сашка за добре серце.
- Як учень Олександр був доволі рухливим, але, водночас, слухняним, - пригадує Годомичівський сільський голова Володимир Бойко, який тоді працював вчителем у школі. – Згодом ця рухливість знадобилась, коли він почав грати у футбол, в тому числі і за сільську команду у якості лівого захисника. Як багато інших підлітків, Сашко любив техніку. Разом зі своїм братом Віктором часто гасав вулицями на мотоциклах. Бувало, що мені, вже як сільському голові, доводилось їх трохи заспокоювати.

Після закінчення школи Олександр вивчився в Колківському ВПУ-24 на водія і у 2008 році був призваний у Збройні сили України.
Гідно відслуживши у внутрішніх військах в м. Сімферополь, молодий чоловік влаштувався на роботу в Луцьку спочатку охоронцем, а потім комірником у торговому центрі «Аванта». Однак не забував рідне село та продовжував грати в сільській футбольній команді. Друзі-футболісти, які прийшли провести свого товариша в останню земну путь, розповіли, що Сашко був душею їхньої компанії і просто хорошою веселою людиною. Вони були свідками, як Сашко закохався у дівчину із Копилля, як вони зустрічались, потім відгуляли у нього на весіллі. Востаннє бачились із товаришем на хрестинах доньки, яка народилась 2 жовтня 2014 року. Повідали хлопці, що їхній знайомий у Рівному зустрів побратима Олександра із 128-ої бригади, який розповів, що у день, коли у Олександра Кінаха народилася донька, їм із Сашком, аби вижити, довелось провести дві ночі в кукурудзяному полі.
Призвали Олександра Кінаха у Збройні сили України по третій хвилі часткової мобілізації 2 серпня 2014 року Маневицько-Любешівським ОРВК і був направлений у мотопіхотну частину 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади, яка залучалась в АТО на території Донецької та Луганської областей. Будучи помічником гранатометника, побував у с. Щастя, під станицею Луганська, на блокпостах під Чернухіно, с. Малоорлівка.
Маленьку доньку Єлизавету Олександру довелось побачити ще раз на новорічні свята, коли приходив у відпустку. Коли звістка про його зникнення дійшла до Годомич, рідні намагались усілякими шляхами дізнаватись бодай якусь інформацію: скрізь телефонували, зв’язувались із волонтерами. Довелось здати аналізи на ДНК, хоч до останнього вірили у те, що їхній рідний Сашко віднайдеться і повернеться додому живим.
Про те, що аналізи ДНК зійшлися, сім'ї повідомили ще у липні 2015 року, але надія не полишала, й миритися із смертю сина, чоловіка, брата рідні не були готові.
Час - найкращий лікар душевних ран. Отож з часом було прийняте рішення про перепоховання тіла Олександра у рідне село. Віднайшлися небайдужі, які зголосилися доставити труну із Дніпропетровської області.
Зустрічали полеглого воїна чи не всі жителі Годомичів, незважаючи на нічну пору. Діставши труну із автомобіля, сельчани на руках пронесли її вулицями до рідного дому героя. Шкільна молодь встеляла дорогу живими квітами.
Ранок 12 березня зібрав ще більшу кількість годомичан, мешканців сусідніх сіл, представників громадськості та влади.
Чин похорону, у якому взяли участь десять священиків, з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта очолив голова інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії Української православної церкви протоієрей Валентин Марчук.
Прощальні слова виголосили голова Маневицької райдержадміністрації Андрій Линдюк, який від імені держави подякував батькам за виховання сина-патріота, перша вчителька та класний керівник Тетяна Чирва та Людмила Кравчук. Годомичівський сільський голова Володимир Бойко зазначив, що Олександр своє серце віддав дружині і донечці, життя – Вітчизні, а честь – нікому.
Плакали рідні, жінки та дівчата, скупі сльози збігали по щоках чоловіків. Важко було дивитись на маму, дружину, сестру, батька, брата, які, напевно, і досі не розуміють, чому саме їхнього Сашка немає серед живих.
Тричі холодне повітря пронизали залпи почесної варти, духовий оркестр на честь героя виконав Державний Гімн. Тіло молодого захисника Вітчизни віддали землі. Але Олександр Кінах буде жити вічно у думках своїх рідних, друзів, бойових побратимів, всіх, хто цінує такі одвічні цінності, як відвага та сміливість.
Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (21.03.2016) | Автор: Сергій Гусенко
Переглядів: 100 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz