Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 188
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 24.07.2017, 15:37

Головна » Статті » Офіційно

Микола Лавренчук – справжній патріот
Я не прошу у влади нагород
і визнання чийогось не чекаю.
Іду у бій за волю і народ
дітей своїх майбутнє захищаю.

Саме на прикладі мужності, патріотизму, героїзму колишніх випускників, які пройшли зону АТО, виховуємо теперішніх учнів у ЗОШ І-ІІ ступенів с.Старосілля. А брати приклад і рівнятися є на кого, адже із села за період так званої «неоголошеної» війни було мобілізовано 21 чол. Частина з них уже повернулася додому, багато ще служать.
За кожного з них хвилюються, пам’ятають, моляться не тільки рідні, а і вчителі, бо ж усі вони закінчили місцеву школу.
Нещодавно всі ми щиро пораділи за нашого випускника, учасника АТО Миколу Лавренчука. Були горді тим, що побачили по телевізору, як 13 жовтня, напередодні Дня захисника України, в Одесі його вітали і вручили орден «Народний Герой України». Це недержавна нагорода, запроваджена у 2015 р., яка вручається за видатні заслуги в обороні незалежності України. Особливість цієї нагороди в тому, що виготовляється зі срібла, зібраного звичайними людьми, які віддають частинку дорогоцінного металу у знак шани і подяки нашим хлопцям.
За період служби в АТО у Миколи це вже не перша нагорода. Хоча на запитання «За що отримав нагороди?», він відповідає коротко: «За виконання службових обов’язків». Але я не дивуюся, бо ж пам’ятаю Миколу ще учнем (три роки була класним керівником), вже й тоді скромність, порядність і доброчесність виділяли його серед однолітків.
Після закінчення Старосільської школи, а згодом і Колківського ВПУ-24, хлопець проходив строкову службу у військах спецпризначення. Згодом по контракту потрапив у військову частину, що у м. Львові. А з перших місяців трагічних подій, а точніше із березня 2014 року, був зі своїми побратимами в зоні АТО. Саме тоді гриміли запеклі бої, не вистачало бійців, зброї… Найпершою гарячою точкою був Слов’янськ - блокпости, захвати, оборона… До червня 2014 року воювали там, з червня і ціле літо у Луганському аеропорту. Три місяці вони тримали оборону аеропорту, який щораз бомбили, а 3 вересня вийшли звідти.
Саме в той час у батька Миколи посилилась хвороба, він хвилювався за сина, чекав його… А син був у самому пеклі боїв, у тому ж Луганському аеропорту. Звістка про смерть батька зачепила за живе не тільки його, але й усіх його бійців, які крізь кулі ворога, на танках, потім повітряним транспортом допомагали вибратися звідти, щоб уже попрощатися і поховати батька, який так і не дочекався сина-героя.
Ця трагічна подія у сім’ї Лавренчуків дала змогу рідним побачитись із сином, братом через довгі місяці розлуки.
Вірний присязі, Микола продовжив службу у десантно-штурмовій бригаді, яку відправляли у гарячі точки боїв на Сході України. У свої 22 роки він вміло керує відділенням, своїми вчинками показує приклад не лише молодим, а й старшим по віку бійцям. Відбивати атаку біля Щастя довелося разом з тим, з ким сидів за шкільною партою – однокласником Сергієм Туніком. Ціле літо були разом, допомагали, підтримували один одного. Разом зі своїми побратимами вели оборону у Дебальцевому, Щасті, Кримському, Мар’янці, Донецьку, Красноармійську.
Приїжджаючи додому в коротку відпустку, боєць спілкується з друзями, відвідує школу. Про нагороди сина розповіла мама. Микола про це говорив неохоче, мовляв, чимало хлопців, які перебувають на Сході, щодня здійснюють героїчні вчинки, про які, можливо, ніхто і не дізнається. За час служби в АТО нагороджений пам’ятним знаком «За військову доблесть». Питаю у Колі: «За що ця нагорода?», а він знову скромно відповідає: «Це за бої під Слов’янськом». У серпні 2015 року він нагороджений орденом «За хоробрість». І тут у мене знову проявилась цікавість… Микола пояснив: за те, що не боялися піти в наступ. Одного дня офіцер їх вишикував і сказав, що далі дорога в один кінець, вирішуйте самі. Незважаючи на його слова, Микола і ще декілька бійців вийшли зі строю, сіли в танки і пішли в атаку, бо вони знали, що там є наші хлопці і їх треба врятувати.
Зараз Микола Лавренчук проходить службу у Львові, хоча згодом знову мають відправляти на Схід. Вдома на його повернення з молитвою чекає мама і сестри. Тож, хай береже Господь його і всіх синів, які захищають нас. Усі вони – герої, адже виборюють для нас мирне майбутнє.
Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (10.11.2015) | Автор: Наталія Градиська
Переглядів: 118 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
avatar
1
/////
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz