Різдвяні подарунки для захисників
$IMAGE1$
Наприкінці грудня наших бійців у зоні бойових дій на Донбасі відвідали волонтери-священики Михайло Мельничук з Маневич та Олександир Лановий із Оконська, а також голова районної громадської організації ветеранів АТО на сході України Андрій Яцина та його заступник Руслан Шпота.
Священик маневицького Свято-Троїцького храму о.Михайло Мельничук – волонтер з перших місяців АТО. Своїх небезпечних поїздок на схід батюшка не рахує, відбуваються вони досить регулярно. Вдячний всім, хто долучається до благодійництва, виділяючи продукти, одяг, гроші, необхідні побутові речі, аби наші оборонці почувалися впевненіше. «До кого ми зверталися – ніхто не відмовив», - гордо підкреслює о.Михайло.
20 грудня відправилися двома автівками, якими кермували брати Лозовики – Олександр і Сергій. Біля Артемівська розділилися: один автомобіль тримав курс на донецький напрямок, другий – на луганський. Отець Михайло і Руслан Шпота проїхали практично вздовж усієї лінії розмежування на Луганщині, у с.Новозванівка були за 300 метрів від передової, а у с.Розквіт за півтора кілометра від кордону з Росією.
Своїми враженнями від поїздки ділиться о.Михайло.
Про благодійний вантаж
Що везли? Найперше, звісно, продукти. Хоча армійське постачання нарешті налагоджене і солдатська каша є регулярно, хлопцям хочеться домашніх харчів – картоплі, консервації, солодощів.
Не відмовляються від теплої білизни, шкарпеток, цигарок, предметів особистої гігієни.
У нас було також взуття, бушлати, то частину з них привезли назад: хлопці брати відмовилися, бо забезпечені.
Несподіваним і радісним подарунком стали для бійців новорічні ялинки із ДП «Поліське ЛГ». Ініціаторами такого сюрпризу були Андрій Яцина та Руслан Шпота. Везти ялинки було доволі незручно, вони заважали завантажуванню продуктів, руки були сколоті. Чесно зізнаюся, що до такого вантажу я спочатку поставився скептично. Але коли побачив радісні обличчя вояків, особливо луцьких прикордонників, які радісно вигукували: «Волинська ялинка! Наша ялинка!», свою думку змінив. Як виявилося, хлопці готуючись до новорічних свят, в пошуках ялинки обходили, на свій страх і ризик, всі навколишні насадження, але за їхніми словами, там ростуть одні «сєпарські сосни».
До ялинок наші діти також наробили іграшок, підготували малюнки, написали листи.
Про бойовий дух
Настрій у наших хлопців бойовий, вони запевняють, що ворог далі не пройде. Пригнічені від того, що не ведуть активних бойових дій. Впевнені: якби дали дозвіл – за тиждень очистили б територію і дійшли до кордону. Але це, звісно, за умови, що сепаратистам не допомагатиме російський агресор.
Нас попереджали, щоб були обережними з місцевими, особливо у раніше окупованих поселеннях. Хоча симпатії жителів останнім часом зазнали суттєвих змін. Бійці розповідають, що раніше й води не можна було попросити. А тепер при ротації підходять, збентежені й розгублені: «Ви куди? На кого нас покидаєте?»
Що ще кидається вічі? Армія зазнала значних змін не лише в плані озброєння, продовольчого постачання, а й значно змінився моральний облік бійців. Не секрет, що у перші місяці АТО кричущою проблемою було пияцтво. Гіркі бойові будні показали, що на війні алкоголю не місце. Жити в польових умовах, тримати цілодобову оборону дуже важко. Чому ті, що не п’ють, мають нести службу за алкашів (або, як їх там називають хлопці, аватарів)? Отож бійці самі взялися за виховання любителів оковитої: якщо ти аватар, будеш позначений – ходитимеш з фінгалом. Кажуть, допомагає краще всяких умовлянь. Тому зустріти бійця напідпитку – велика рідкість.
Про солдатський побут
Хлопці постійно чимось займаються. Найперше облаштовуються, аби можна було помитися, попрати. Як у польових умовах роблять лазню? Викопують яму орієнтовано у 4х2,5 м, глибиною більше зросту людини, оббивають, вставляють двері (по суті, роблять бліндаж), роблять грубку, яку обкладають камінням, виводять назовні комин. На грубку ставлять бочку, яку наповнюють водою. Така лазня при обстрілах служить місцем укриття. У тих місцях де є проточна вода і волонтери привозили пральні машинки, бійці самі організовують прання.
Охочі на обід ліплять пельмені, готують пиріжки. Із гільз роблять відкривачки для пляшок, хрестики, всілякі сувеніри – у кого на що вистачає фантазії. Читають книги, грають у настольні ігри
Заводять улюбленців із братів наших менших – собак, котів, гусей. Треба бачити, з якою любов’ю наші хлопці ставляться до цих тварин. На запитання, чи не докучають миші, хлопці із сміхом відповідають, що не бачили, щоб якийсь щур ліз на сторону сепаратистів, всі до нас – бо тут харчів вистачає для всіх.
Про дорогу
Коли їхали на схід, на блокпостах, перевіривши документи, не затримували. Інша ситуація з поверненням: прискіпливо оглядали до найменших деталей. І хоча ми майже не спали чотири ночі, з розумінням поставилися до таких дій, бо ж трапляється всяке.
Загалом в обидві сторони подолали три тисячі кілометрів. Зігріває думка, що подарували нашим захисникам радість. Ми в них віримо, на них надіємось, їх чекаємо…
|
| Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (13.01.2016)
| Автор: Алла Бубнюк
|
| Переглядів: 558
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
