Щезло село з лиця землі, але не з пам’яті
Найвищий Еверест людської пам’яті - книга Андрія Бондарчука «Обірване коріння нації», в якій йдеться про трагічну долю трьох сіл - Гриви Камінь-Каширського, Соб'ятин Маневицького, Вовчак Турійського районів, - що були поруйновані і знищені радянською владою.
У рамках заходів до Дня пам’яті жертв політичних репресій у Маневицькому краєзнавчому музеї відбулася зустріч зі свідком тих жахливих подій Василем Коніщуком з Гриви (нині він проживає у селі Замостя), який розповів про трагічні сторінки своєї історії. Як зауважує очевидець, радянська влада жорстоко помстилась населенню за підтримку дій УПА, «добровільно» переселивши людей у південні та східні області.
Із спогадів Василя Коніщука: «Коли розпочалася війна, пам’ятаю, як з іншими дітьми у плетених постолах біг до лісу, а в небі так страшно гули літаки. Пригадую, як німці йшли понад нашою хатою. Батько тримав мене на руках, і раптом один із колони підійшов, вийняв баночку з німецькими цукерками і вручив її мені. Я років десять зберігав цей дарунок, як згадку про пережите. У 1941 році біля села сільський голова Микола Коніщук, перший командир партизанського загону на Волині, організував підпільну групу з 10 чоловік, яка згодом збільшилася до 100 партизан. 1948 року його було вбито, і на його честь село перейменовано на Коніщуківку. У період війни наша хата згоріла і ми побудували новий дерев’яний будинок. Функціонував колгосп «Червоний партизан». У селі Грива проживало 780 чоловік. А в 1950-му Йосип Сталін видав указ, згідно з яким третину Західної України потрібно переселити у південні області, де будувалися заводи, відкривалися фабрики і необхідна була робоча сила. Нас вивозили, як худобу: кого за «провину» в Сибір, кого – на Дніпропетровщину. Більшість жителів с. Грива розмістили у п’яти селах Дніпропетровської області, куди ж було виселено з усім інвентарем і цілий колгосп. І ми, продавши свою хату, на Різдво 1950 року приїхали освоювати нові землі. Лише після смерті вождя виникла можливість повернутися назад на батьківщину. На рідні місця нас з’їхалося більше шістдесяти сімей, але представники влади з району сказали, що село ліквідоване і ми не маємо права тут жити. Люди плакали, кричали діти, коли руйнували наші будинки. Пороз’їжджались хто куди. Ми ж переїхали до родичів у Замостя…"
Щезло село з лиця землі, але ми маємо пам’ятати: коли прагнемо збудувати нову Україну, треба знати її історію. Та Грива залишилась у спогадах тих, хто там народився, хто почерпнув у тих місцях життєву силу. Колись там була церква, цвіли сади, сміялись діти. Василеві Коніщуку часто сниться те село - неіснуюче на карті, але живе в його душі.
|
| Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (24.05.2016)
| Автор: Людмила Власюк
|
| Переглядів: 1316
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
