У безсмертя пішов молодим
У серпні 2015 року Олексія Ярмолюка, який помер від важких ран, прийняла рідна боровицька земля. А вже через півроку, у день свого 28-ліття, 18 лютого він постав у граніті меморіальної дошки на шкільній стіні, щоб не дати нам забути, якою ціною виборюється свобода.
Мітинг пам’яті на подвір’ї Боровицької ЗОШ І-ІІІ ст. згуртував у скорботі школярів, педагогів, родичів, друзів героя і тих, кому болить людська біда.
Ведучим – педагогам Ользі Ар шулік та Оксані Білан – важко справитись з емоціями, нестерпно гірко говорити про Олексія в минулому часі.
Товариський, дружелюбний, неконфліктний, з легким характером і веселою вдачею. Шкільний прапороносець. Один з тих, кого ставлять в приклад іншим. Таким був Олексій (Альошка) в дитинстві.
Після служби в армії (окремий Президентський полк) і навчання в Харківській академії внутрішніх справ неодноразово приходив до школи як дільничний інспектор. Згодом змінив професію – став будівельником. У жовтні 2014 року одружився, а через три місяці, у лютому 2015, мобілізували у зону АТО за військовою спеціальністю «сапер». Постійно був на виїздах, щоденно наражався на небезпеку, адже працював на замінованій території. Під час виконання бойового завдання біля с. Талаківка Донецької області у передостанній день липня командир саперного відділення Олексій Ярмолюк разом із п’ятьма бійцями підірвався на протипіхотній міні. З важкими ранами його доправили до найближчого госпіталю у Маріуполі, згодом – у Дніпропетровськ, потім – у Київ. За неповних три тижні боєць переніс вісім операцій. 18 серпня зболене серце зупинилося, скінчилися муки…
Ким був Альоша при житті? Ким став після смерті? Що нас переповнює сьогодні більше: біль чи гордість? На ці питання намагались дати відповідь виступаючі – очільники району Андрій Линдюк і Анатолій Мельник, директор школи Людмила Возняк, класний керівник Ірина Вейна, сільський голова Тамара Мандзюк, головний спеціаліст районного відділу освіти РДА Надія Григола, протоієрей Андрій Закидальський.
За заслуги перед Україною Олексій Ярмолюк посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. На жаль, сім’я героя його ще не отримала. Натомість на мітингу Олександр Смик, заступник командира з особового складу частини, де служив Олексій, вручив батькові Віктору Олексійовичу орден «За вірність присязі» Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга».
Почесне право відкрити меморіальну дошку Олексія Ярмолюка надається його брату Андрію та сестрі Тамілі. До меморіальної дошки лягають живі квіти, школярі запалюють лампадки. Настоятель місцевого храму о. Петро освячує меморіальну дошку, до небес летить молитва за упокій душі Олексія – воїна, що віддав життя за Батьківщину.
Так буде час летіти день за днем,
Але тебе вже не торкне це тління.
Ти, наче Прометей, своїм вогнем
Серця запалиш іншим поколінням!
Ти був. Ти є. Ти житимеш – ясний,
Усміхнений, хоробрий, величавий!
Сьогодні ти вернувся з далини
У вічну пам’ять і довічну славу.
|
| Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (02.03.2016)
| Автор: Алла Бубнюк
|
| Переглядів: 385
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
