Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 22.09.2017, 02:04

Головна » Статті » Офіційно

Відчув ціну братерства

У вестибулі Прилісненської ЗОШ встановлено стенд з фотографіями односельчан та випускників школи, які захищали і захищають східні рубежі нашої держави. Серед них є і мій дядько Костянтин Костянтинович Назарук. Його світлина, надіслана на районний фотоконкурс «Мій тато – Герой» донькою Ангеліною, увійшла в трійку найкращих.
У свої неповні 28 років дядькові Кості довелося відчути пекельний подих війни. Про страхіття, що пережив з побратимами, він не дуже любить нам розповідати.
Але я добре пам’ятаю, як хвилювалася вся наша родина, коли на початку квітня 2014 року Маневицький ОРВК відправив його до Володимир-Волинської частини, звідти – на Рівненський полігон, де у складі 51-ої окремої механізованої бригади протягом 45 днів проходив бойове навчання. З полігону без попередження їх повезли у зону АТО. І 29 травня він був уже в Донецькій області. Обороняв блокпости, деякий час був водієм БРДМ-2, супроводжував колони на місце дислокації.
- Дядечку, де Вам довелося нести службу? – намагаюся все ж таки його розговорити.
- В основному я знаходився біля сіл Оленівка, Березове та Амбросівка. Жили ми в наметах, але через постійні обстріли часто ночували в окопах. Завдячуючи волонтерам не голодували. Самі собі готували їжу. По питну воду їздили за 40 кілометрів.
- Що ж допомагало Вам підтримувати бойовий дух у найскладніші моменти там, на передовій?
- Найперше – це дзвінки з дому, спілкування з друзями. А ще – молитви, жарти, анекдоти, «міцні» словечка… І віра в перемогу у цій нікому не потрібній війні. Саме тут відчув ціну справжнього братерства, коли один одному прикривали спину, ділилися шматком черствого хліба та останньою цигаркою. До того ж починаєш розуміти: я – солдат, на плечах якого лежить обов’язок захистити своїх близьких, рідних, своїх дітей, батьків, рідну землю.
- Чи можна звикнути до війни?
- За тих кілька страшних місяців я бачив багато смертей. Доводилось спати з автоматами в руках. Звикнути можна до всього, але не до втрати побратимів.
Після демобілізації (29 березня 2015 року) мій дядько повернувся до мирного життя: працює трактористом на підприємстві «Волиньторф», разом з дружиною виховує двох діток – семирічну Ангеліну та п’ятирічного Назара, веде домашнє господарство. Ті, кого торкнулася війна, мають загострене почуття справедливості. Тож він не може бути осторонь подій, що відбуваються на підтриємстві, в селі, у нашій багатостраждальній державі.
А ще Костянтин Костянтинович дуже вдячний депутату обласної ради Людмилі Кирді, підприємству «Волиньторф», настоятелю прилісненського Свято-Троїцького храму отцю Юрію, усім односельчанам за матеріальну і моральну підтримку його сім’ї, коли він воював на Сході.
Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (09.12.2015) | Автор: Андрій Пилипчук
Переглядів: 90 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz