21 листопада моє рідне село Градиськ святкувало престольний празник. Багато людей зібралось того дня в місцевому храмі, збудованому ще в ХVІІ ст. настоятелем якого є о. Михайло. Він, до речі, цього дня святкував і день народження. Хоч сам не місцевий (доїжджає із Рівненської області), але всі його поважають і шанують. Цього ж дня в селі відбулося вінчання: долі об’єднали Роман і Ольга Горайчуки.
Серед багатої поліської природи у мальовничому куточку на півночі Маневицького району розкинулося село Козлиничі. Зеленіє ліс, що сягає своєю пам’яттю у глибину віків. Його шелест зливається з хлюпанням хвиль річки Стир. Ця величава краса притягує до себе всіх, хто топтав у дитинстві тут тихі трави і запашний чебрець, хто марив про далекі світи...
Ось і літо відійшло за небосхил. Літо втрачених надій і сподівань. Літо, коли вперше за багато десятиліть українцям замість моря бажалося миру. Літо незбагненних подій і незабутніх вражень.
