Починаючи з XVII ст., на Поліссі з'являється значна кількість невеликих підприємств — гут, де виробляли скло. Для цього був потрібний поташ, який добували, спалюючи дерева, а також кварцовий пісок, крейда і вапно, що залягали на території. У 1798 році одним із власників засновується така гута (завод) поблизу села Лісове, де місцеві ремісники-скляри виготовляли різноманітні скловироби: сорти простого, зеленого, синього скла, а також віконне і лампове, кухонний і горілчано-винний посуд і продавали мешканцям навколишніх поселень. І хоча у середині XIX ст. гутництво, засноване на ручній праці, почало занепадати, оскільки було неспроможне конкурувати з великими механізованими підприємствами, люди у поселенні Гута, поблизу Лісового, залишилися жити.
У наш час с. Гута-Лісівська входить до Лісівської сільської ради із центром у Лісовому. Наприкінці ХІХ ст., за власності князя Германа в поселенні нараховувався 31 дім і проживало 238 жителів, нині в селі налічується 312 осіб. Функціонують початкова школа, клуб, ФАП, є церква та декілька магазинів. Особлива незручність - відсутність у сільській раді бодай одного дитячого садка.
Село розташоване поруч державної траси Київ-Ягодин (М-07), що має неабияке значення для чудового автобусного сполучення як з районним центром (біля 20 км), так із містами Ковель, Кузнецовськ та Київ.
Тож, з’їхавши автобусом із траси ліворуч та проїхавши через міст над невеличкою річкою Чернявка лише кілометр по доволі низької якості асфальтній дорозі, я опинився в Гуті-Лісівській, де на мене вже чекав Лісівський сільський голова Віктор Скороход.
Знайомство із Гутою (як її називають місцеві) почалося із сільської школи І ступеня, на фасадній стіні якої ще здаля видно мармурову дошку учневі Юрію Суліковському, воїну-«афганцю», який загинув 3 травня 1984 року.
Нині, окрім директора Марії Кушнір, яка очолює заклад із 1998 року, 14школярів навчають три педагоги - Віта Захарчук, Тетяна Трибущук та Наталія Ухова. У першому та другому класах - три учні, у третьому – два, у четвертому – шість. Діти вчаться в одну зміну у невеликому, проте досить комфортному із паровим опаленням приміщенні, переробленому у 2002 році під навчальний заклад із приміщення магазину. Завдяки допомозі нардепа Ігоря Єремеєва тут були встановленні вісім пластикових вікон, також від нього отримані книжкова бібліотека (42 книжки), комп’ютерний стіл та ноутбук.
- Цьогоріч із ініціативи голови РДА Андрія Линдюка на ремонт нашої школи виділили шість банок фарби для підлоги та дві банки лаку для дверей, тож батьки школярів на ремонт грошей не здавали, - говорить Марія Ростиславівна. – Можливо, хотілось би зробити щось більше, наприклад, переклеїти шпалери, але вистачить і цього, а більш суттєвих робіт школа не потребує, хіба що немає внутрішнього туалету. Заміри проводили минулого року, але потім все затихло.
Як я помітив, на території школи немає і облаштованого майданчика, якщо звісно не рахувати дерев’яні футбольні ворота у полі. Також на момент мого візиту не було налагоджене гаряче харчування, довіз якого здійснюється із їдальні Лісового. Свято першого дзвоника у Гуто-Лісівській школі проводили, як то кажуть у тісному родинному колі – вчителі, батьки та діти. А в ході акції, яку оголосили учасники АТО «Замість квітів – допомога армії» зібрали 140 гривень. Після закінчення місцевої школи діти переходять у Будківську, де здобувають повну середню освіту. Довіз проводиться шкільним автобусом.
Поблизу школи проживає її колишня директорка Тетяна Євгенівна Суліковська (на знімку), уродженка Рівненської області. Потрапивши після навчання за направленням у Гуту Лісівську через рік стала завідуючою. Тут же одружилась із місцевим парубком на ймення Йосип та народила семеро дітей. Нині всі вони розлетілись по світу, а чоловік помер.
- Як тільки приїхала і завітала до школи, то діти були як дикі, - сміється жінка, - вони боялися мене, але поступово я їх організувала, спільно робили виступи в клубі. Тоді роботи для вчителя вистачало, то зараз якось вони почуваються вільніше. Згодом організувала заочну школу для старших, хто мав лише сім класів. Але вона проіснувала три-чотири роки.
Три роки тому ранньою весною у неділю від електрики загорівся дерев’яний будинок Тетяни Євгенівни і за декілька хвилин згорів до тла. Сама господиня, отримавши опіки рук та голови, ледь вискочила через вікно. Поки приїхав пожежний , вже нічого було гасити. За місяць, поки жінка була в лікарні, за сприяння сільського голови, місцевих жителів, дітей звели новий будинок, на який нині господиня виробляє документи. Зараз в основному займається господарством, співає в церковному хорі.
У сільському ФАПі порядкує уродженка с. Рудка Оксана Онуфрійчук, допомагає їй молодша медична сестра Софія Кушнір, яка трудиться на півставки. Приміщення складається із чотирьох кімнат і перебуває у гарному стані, хіба що потребує негайного ремонту одна із грубок та заміна вікон. З розумінням поставилися мешканці села, які минуло річ здавали кошти на фарбу для його оновлення.
На обліку у медиків перебуває одна вагітна жінка, четверо дітей до року, всього ж до 18 років у селі 71 дитина. На обладнання ФАП не надто багатий, хіба що мають новий холодильник від БФ «Волинська родина». Найчастіше цього літа до сільського медика зверталися гіпертоніки та постраждалі від укусів ос.
Коли говориться про клуб чи Будинок культури, мається на увазі гарне просторе приміщення, де люди повинні відпочивати і душою, і тілом. Коли ж побачив клуб у Гуті, серце кров’ю облилося. Не повинні бути культурні установи такими. Це в жодному разі не закид сільському голові, який усіма силами прагнув щось зробити, аби взагалі в селі залишився клуб, чи молодому завідуючому Ростиславу Паліводі (на знімку), який щойно закінчив навчання, і працює на півставки за 700 гривень, а також по сумісництву вчителем музики у в Комаровому та ще бере активну участь у культурному житті району. Це благання до наших нових можновладців повернутися до культури на селі обличчям і щось робити, бо з такими клубами до Європи не варто йти.
– Що стосується клубу, то це будівля 1952 року, - розповідає сільський голова. – Довелось боротися за те, щоб у 2008 році клуб взагалі не закрили через аварійність. Аби її зняти, довелось по боках старих балок поставити фальш балки на шпильки. Підлога в цій будівлі зроблена ще дідівським способом на штемпалях і вона трохи похитується, як її розтанцюють. Тож час від часу необхідно зривати декілька дощок і підбивати клинки, які її фіксують. В 2010 році спонсорську допомогу у вигляді 90 кв. м готової дошки на ремонт клубу надав депутат обласної ради Богдан Колісник, то замінили підлогу. У 2011 році за 10 тис. гривень з районного бюджету обшили стіни пластиковою вагонкою. За допомогою Руслана Тимчука, депутата райради по нашому мажоритарному округу, вдалося замінили проводку та встановити світильники, замінити двоє дверей. Також переробили грубку. Наразі плануємо обшити вагонкою, наданою ще Ігорем Єремеєвим, кімнату в клубі, а за 30 тисяч гривень, які планують виділити у цьому році із субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження Рівненської АЕС, підбити стелю. Тож залишиться лише обновити зовнішню сторону, оббивши сайдингом чи іншим матеріалом. Хоча на це коштів поки що немає.
Сучасну апаратуру: дві потужні колонки, пульт, мікрофони, музичний центр – також у свій час надав Ігор Єремеєв, тож усі святкування, а також День села, який відзначають на престольне свято 12 лютого, намагаються проводити власними силами. Згідно з розпорядком дня проводяться дискотеки. А загалом люди в Гуті активні, люблять ходити до клубу.
Мати завідуючого клубом - Ольга Палівода, соціальний робітник с. Гута-Лісівська, яка має за плечима 24-річний стаж роботи в соціальні сфері. Чоловік помер, коли старшому сину Віктору було 10 років, а меншому Ростиславу півтора роки. Тож жінці вистачило сил для того, щоб поставити обох на ноги, добудувати дім.
Усі державні сільські установи в разі потреби забезпечуються безкоштовними обрізками ТзОВ «Форт 4911» (підприємець Сергій Каменчук), яке діє на території сільської ради і займається переробкою лісу. До речі, незабаром ще одну приватну пилораму планує запустити виходець із села, а нині маневичанин Микола Оксенюк. Вже виготовлена документація та проведено світло. Посильну допомогу держустановам також надають лісівники Чарторийського лісництва ДП Поліське ЛГ».
Сільський цегляний Трьохсвятительський храм освячений у 2002 році. Службу у ньому, а також в храмі Лісового править протоієрей Володимир Нестерчук, який проживає на Рівненщині і доїжджає до села. У селі переважно всі православні віруючі. І як зазначає сільський голова, гутівці значно активніше відвідують богослужіння порівнянно із лісівцями.
Для потреб сельчан працюють дві приватні крамниці та магазин споживчого товариства «Чарторийське», в якому продають цигарки та спиртні напої. Однак у селі часто-густо заводській горілці є альтернатива – місцевий самогон. Тож дільничному інспектору Віталію Оксенюку час від часу доводиться навідуватися у виявлені точки продажу, аби виписати штрафи, яких у цьому році вже перевалило за тисячу гривень. В одному із маленьких приватних магазинів, що носить відповідну назву «Крамничка», порядкує маневичанка Віра Єфімчук (на знімку). Жінка зазначає, що торгівля йде непогано, тож вона впевнено дивиться у завтрашній день.
Вулиці Центральна та Суліковського (з досить великими ямами). Оскільки стан доріг був досить непривабливим, у 2013 році сільська рада отримала 98 тисяч гривень по зоні спостереження Рівненської АЕС на будівництво біло-щебеневої дороги (380 м), а в 2014 році потрапили під обласну Програму та використали 78 тис. грн. на капітальний ремонт під’їзду до кладовища. На сьогодні в селі залишається одна вулиця Вигін, половина якої залишається без твердого покриття.
Із розпадом у 2002 році місцевого колгоспу «Дружба» в селі почалося розпаювання земель, виготовлення державних актів на землю та облаштовування власних селянських господарств, оскільки на землі Лісівської сільської ради ніяких потужних інвесторів чи орендарів землі поки не знайшлося. Варто відмітити, що по всій сільській раді лише близько 40 паїв залишаються непереоформленими (по різних причинах, в т.ч. по спадщині), а так всі люди позабирали землі в натурі та виготовили документи.
У Гуті випасають три черги ВРХ – це біля 60 голів, хоча поголів’я худоби щороку зменшується. За смішну ціну молоко люди не здають, а намагаються продавати на ринках Маневич та Кузнецовська. Виняткова Гута і тим, що тут у черзі біля решток колишньої ферми випасають і коней. Наявність коней не впливає на поступове збільшення тракторної техніки, якої є біля двох десятків. Також є один комбайн та дві копачки (трясучки) до трактора. В основному садять картоплю, вирощують свиней і птицю.
Хорошим годувальником є ліс. Цьогоріч добре гутівці заробили на чорницях, непогано на ожині. А от журавлина тут лише для себе. А з грибами цьогоріч поки що ніяк.
Бурштинова лихоманка зачепила і територію поблизу Гути-Лісівської. Хоча, як запевняє Віктор Скороход, все почалося із урочищі «Ліса», території Будківської сільської ради, яке близько до Гути-Лісівської. А потім копачі перейшли і в ліси.
- Нині, коли немає достатньо води, начебто трохи затихло, - говорить Віктор Скороход, - Але хто його знає, чи копають, чи не копають. А от минулої зими, яка була надто тепла, люди копали, і навіть сильно. Впевнений, аби уникнути знищення земель, потрібно терміново змінювати законодавство, знайти такий метод вирішення цієї проблеми, щоб люди, які живуть на такому багатстві, мали з цього якийсь зиск. До того ж причина і у відсутності роботи. Офіційно по сільській раді на різних роботах працевлаштовано до ста чоловік. Інші нікуди не їздять, а живуть із власних господарств. Багато молоді вчиться. Після закінчення навчальних закладів стараються десь залишитися, щоб не їхати в село. Хоча є молоді сім’ї, які будуються в селі і займаються власним справами.
Перед нашими очима постав красивий двоповерховий будинок - обійстя Вадима та Тетяни Трибощуків. Господаря не було вдома, тож про життя молодої сім’ї розповіла пані Тетяна.
- Проживаємо спільно вже шість років. Будинок проектував сам чоловік, інколи радився зі мною, - розповідає Тетяна Володимирівна. - Почали будуватися в 2010 році відразу після народження первістка Владислава. Хоча чоловік за фахом лісівник, почали займатися тепличною справою – вирощувати огірки. З цього жили і будувалися, у батьків грошей не брали. Згодом у нас з’явилася двійня – Арсеній та Анастасій, яким нині по півтора року. Цьогоріч перед Різдвом перейшли від свекрухи у власний будинок. Перший поверх зроблений, другий доробляємо, бо на все не вистачає коштів. В березні ще чекаємо на поповнення. Постійно зайняті. Чоловік в основному займається теплицею сам, бо на мені діти і робота в школі.
- У селі стоїть питання про виділення земельних ділянок, оскільки в межах населеному пункту вони відсутні, - підхоплює сільський голова, - а для цього треба чималі кошти. Є трохи хат-пусток, із 106 дворів 19 будинків не заселені.
Проблеми Гути-Лісівської такі ж, як проблеми багатьох українських сіл, вирішення яких сельчани чекають не один десяток років. Хто ж запровадить механізм відновлення українського села, стане в Україні національним героєм? А поки що сельчани надіються лише самі на себе, щоденно тяжко працюючи на землі.
|
