Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 18:39

Головна » Статті » Село і Люди

К О М А Р О В Е


Перша писемна згадка про село датується 1577 роком, від часу війни зі шведами. Про назву села люди говорять по-різному. Одні кажуть, що від комарів, які панують поміж боліт, інші – що володів селом якийсь князь Комаров.
Побутують й інші думки. Серед своїх численних легенд має село і правдиву, дивовижну життєву історію про першу красуню Речі Посполитої, яка мешкала у Комаровому. Ще живі бабусі, які бачили її, Зою Нелідову, дочку місцевого землевласника. Розказують, що її за вроду і манери вподобав польський пан, який завіз дівчину у Варшаву. Там вона, у тридцятих роках минулого століття, стала першою королевою краси Польської держави. Але лише на одну ніч... Бо заздрісники отруїли. Могила красуні начебто на цвинтарі у селищі Колки, а на місці урочища Нелідове, де стояв батьківський маєток, нині голе поле.
Діставатися Комарового із райцентру через Кам’януху дорогою з асфальтовим покриттям доволі зручно. Та у самому селі якісного покриття немає. Щоправда, декілька років тому дороги замощували зірваним на колишніх колгоспних дворах асфальтом, аби можна було пересуватися вулицями цілий рік.
Сьогодні с. Комарове є центром однойменної сільської ради. Село, як по теперішніх мірках, доволі велике, тут у 250-и дворах проживають 846 жителів. У селі функціонують сільська рада, загальноосвітня школа І-ІІІ ст., Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення поштового зв’язку, дитсадок «Веселка», три приватних і один магазин Колківського споживчого товариства, молитовні будинки ЄХБ, ХВЄ та Свято-Різдво-Богородичний храм. Всі будови компактно розміщенні в центрі села.



Колектив сільської ради (зліва направо) - бухгалтер Тетяна Город, сільський голова Сергій Ліщук, секретар Інна Трощук, землевпорядник Ігор Мосюк

Ознайомлював мене із селом Комарівський сільський голова Сергій Іванович Ліщук, якого вдруге поспіль громада обрала представляти їхні інтереси. Сам Сергій Іванович за професією вчитель, тож після завершення своїх повноважень планує повернутися до школи.
- Аби забезпечити нормальні умови для проживання наших громадян, чотири роки тому півсела було забезпечено централізованим водопостачанням, - розпочав розмову очільник громади. - На даний час зроблений проект щодо охоплення центральним водопостачанням усього села на загальну суму 1,9 млн. грн. Проект виготовили за 27 тис. грн. коштів сільської ради, тож маємо надію, що районна влада допоможе вирішити питання із фінансуванням.
Оскільки у ґрунтових водах села вміст заліза, минулого року спільно із районною владою було вирішено питання забезпечення школи якісною водою. Весь наявний водопровід перебуває на обслуговуванні Маневицького райсількомунгоспу, роботою якого люди в основному задоволені. На цей рік сільський голова також планує зробити білощебеневе покриття дороги по вулиці Лесі Українки загальною протяжністю 2 км. Мають два паспортизовані сміттєзвалища. Проблемним залишається питання із земельними ділянками для індивідуального будівництва.
- Місцевий колгосп ім. Шевченка розпався в районі одним із перших ще в 2001 році і колгоспні землі були розпайовані між його членами, - продовжує Сергій Ліщук. – Всі, хто хотів отримати землю, її отримали, більшість виготовили державні акти. Тож нині більшість жителів села зайняті у власних господарствах.
Комарівці для власних потреб та на продаж вирощують картоплю, сіють зернові, тримають худобу. Лідерами в утриманні ВРХ в селі є рідні брати Григорій та Микола Гаврилюки, які держать близько 30-ти та 20-ти голів відповідно та мають літні табори для їхнього випасу. Із випасом худоби проблем не існує й для інших сельчан, часто сіно ще й продають. Цьогоріч сільська рада розпочала співпрацю із ТзОВ «Баффало», надавши в оренду 35 га сінокосів. Але, незважаючи на наявність пасовищ та державну підтримку, в цілому по сільській раді поголів’я ВРХ падає.
Для потреб селян підприємці Михайло Сахнюк і Олександр Город, які викупили у людей роздані на паї колишні комори колгоспу, надають послуги з обмолоту зерна та його продажу, окремі приватні підприємці продають вживану техніку. Нараховується в селі сім пилорам та два столярні цехи.
Оскільки із роботою у селі сутужно, то молодь здебільшого їздить на сезонні заробітки. Окремі селяни два остатні роки працюють в колгоспі «Рать» Луцького району, а понад двох десятків чоловік трудилися на зборі полуниці та смородини у ТзОВ «Хайберрі».
Один із суттєвих доходів жителів села - збір ягід чорниці. Та останнім часом жителі скаржаться на шалений темп вирізання лісу. Якщо так піде далі, то не буде де і що збирати. Те, що ліс, який належить Поліському лісгоспу, безжально вирізують, підтверджує і сам сільський голова, який вражений, як може бути поспіль п’ять ділянок суцільної рубки.
- Часом страшно заїхати у ліс, - говорить Сергій Ліщук. – Ще й пішла тенденція робити лісові дороги, щоб легше було його вивозити.
Проблем із дровами у жителів немає, першочергово забезпечуються одинокі та престарілі особи. Будуть завезені дрова 4-ом сім’ям мобілізованих - Андрію Трофімчуку, Юрію Будю, Леоніду Будю, Дмитру Тарадюку.
- Комарове - одне із найбільш механізованих сіл району, - з гордістю продовжує очільник громади. – Люди мають близько шістдесяти тракторів з усіляким реманентом, шість підборщиків для сіна з бункерами, чотири комбайни та один комбайн для збору картоплі. Всі роботи робляться механізовано, руками вже практично ніхто нічого не робить.



Леонід Марчук із племінником Павлом біля саморобного комбайна

Трапилася мені нагода зустрітися із місцевим умільцем Леонідом Марчуком, який вже більше 15 років користується невеличким власноруч змайстрованим комбайном для збору картоплі прямо в мішок. Він розповів, як і з чого виготовив свій винахід, як він працює.
Його брат Іван Марчук, який мешкає по сусідству, також знається на техніці і має у своєму господарстві чимало її зразків. У додачу до трактора Т-25 володіє сінопідборщиком, який сам збирає та вивантажує сіно. Нині ламає голову, як зробити із старого комбайна тюковщик. Цікавим для мене виявився пристрій для варки картоплі свиням на пару, який чоловік придбав у занедбаному стані у Колках та полагодив. Також Іван Дем’янович продовжив родинну ковальську справу. У кузні ще в робочому стані знаходиться батьківський міх та свердло, доповнив майстерню і новим електроприладами. Тяга до техніки передалась їхньому племіннику, 15-річному Павлу Марчуку. Хлопець знається на виготовленні мініатюрних моделей різної техніки.
- Коли мій старший брат Андрій щось робив із дерева, я також захотів спробувати щось зробити. Спочатку по проекту із Інтернету виготовив екскаватор «Рачок», який нині перебуває на виставці у Києві, - розповідає Павло.
Один із виробів – трактор – красується у шкільному музеї, а своїй сестрі Наталії, яка навчається у Луцьку на технолога, виготовив міні-завод по виробництву борошна. У своїх роботах хлопець використовує дерево, пластмасу, різноманітні підсобні матеріали. Свою лепту у розвиток таланту Павла вніс і вчитель трудового навчання місцевої школи Володимир Кальков, який допомагав учневі у його починаннях. Сам Володимир Іванович у дворі багатоквартирного будинку влаштував невеличку майстерню, в якій розмістив декілька верстатів. Чоловіку в майстерні допомагають виготовляти різні вироби для потреб сельчан брати Михайло і Дмитро Макарчуки. У свій час тут же працював їхній старший брат Тарас, який був мобілізований із Луцька і перебуває в зоні АТО.



Працівники дитсадка (зліва направо) - кухар Наталія Город з дочкою Лілею, вихователь Тетяна Сахнюк, завідуюча Любов Сачковська, помічник вихователя Галина Патейчук

У селі важко не помітити новий дитячий садок, реконструйований із незавершеного будівництва колишньої контори колгоспу. Як розповіла завідуюча закладом Любов Сачковська, яка, до речі, єдина із усього колективу має повну ставку, на сьогодні в ньому діє дві групи – повного навантаження (24 дитини) і короткотривала (36 дітей), яка працює 2 рази на тиждень. При належному фінансуванні з 1 січня 2015 року планують відкрити ще одну групу. Оскільки будівництво велось швидкими темпами, у доволі новому приміщенні вже де-не-де з’являються перші проблемні місця (тріщини, протікає вода, відпадає плитка). Також варто зазначити, що передвиборну обіцянку сприяти встановленню котла в садку нардеп Ігор Єремеєв виконав, виділивши на його придбання 25 тис. гривень.
У сільській раді розмістилося місцеве відділення поштового зв’язку. Тут другий рік порядкує його завідуюча Наталія Піддубна, яка до цього працювала продавцем та страховим агентом. Оскільки із двох листонош залишилася лише одна – Світлана Гаврилюк – поряд із обов’язками завідуючої пані Наталії доводиться виконувати роль листоноші, а це, окрім вулиць села ще й декілька хуторів. Жінка бідкається й на нелегкі умови праці – в малому приміщенні недостатньо місця для товарів, до того ж разом з іншими товарами зберігається побутова хімія, відсутній комп’ютер та немає касового апарату.
У місцевому Будинку культури, роботою якого опікуються завідуюча Тетяна Невидюк та художній керівник Микола Кучерук, є вся необхідна музична та світлова апаратура для проведення вечорів відпочинку, концертів та свят. Тут же з нетерпінням чекає на своїх читачів завідуюча сільської бібліотеки Тетяна Веремчук. Та оскільки культурний заклад має чималі розміри, мають проблему із його опаленням, позаяк система давним-давно вийшла із ладу. А в холодне приміщення молодь не надто хоче ходити. Із ситуації хочуть вийти, опалюючи окремі приміщення Будинку культури котельнею дитсадка, тож нині потрібні кошти для проведення опалення в цих приміщеннях.
Не вистачає молоді і закладу відпочинку (бару). Та й такі заходи, як весілля чи проводи в армію місцеві жителі проводять здебільшого у власних дворах. Окремі ж практикують за десять кілометрів у Колках.
Прикрасою села є його школа, звідки беруть початки життєвого досвіду молоді комарівці. Освітній заклад будувався як восьмирічна школа і був розрахований на 160 учнів та був зданий 22 січня 1998 року. Нині це загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів, в якому навчається 150 учнів, з них 9 чоловік доїжджають із Семок та 5 із Новосілок.



Директор школи Олена Чуйко демонструє виріб Павла Марчука

Директор школи Олена Феодосіївна Чуйко із задоволенням продемонструвала шкільний музей, який складається із чотирьох кімнат. В ньому зібрано стільки усіляких експонатів та відомостей про життя комарівців, що аби їх описати не вистачить і шпальти газети. Розповідаючи про школу Олена Феодосіївна назвала багато людей, які творили історію школи, і нині продовжують славні традиції своїх попередників. Це, на жаль, вже нині покійні директор школи Микола Степанович Чуйко та заступник Ліза Петрівна Михайляк, а також люди, які жили життям школи, - Кубай О.К., Єфімчук В.А., Борух Л.О., Романюк А.А., Чміль Ю.В., досвідчені вчителі – Ганна Фрелюк, Лідія Шевелюк, Лариса Романюк, Федір Макарчук, молоді вчителі – Мар’яна Андрусик, Тетяна Ліщук, Ольга Костюк, Валентина Тарадюк та інші.
Серед талановитих учнів директор відмітила учня 9 класу Павла Марчука (йшлося вище) та Ярославу Веремчук (вчитель Надія Слюсарчук), яка в цьому році зайняла ІІІ місце на Всеукраїнському конкурсі читців творів Остапа Вишні «Усміхнемось щиро Вишні» у Полтаві.
- Коли говориш із дитиною, вчитель має бачити її очі, її душу, - переконана Олена Феодосіївна. - Часом дитина може сказати неправду, головне, щоб це було не злісно. Загалом у нас чудові і діти, і вчителі. А теперішні проблеми школи хіба є проблемами в порівнянні з тим, що того, що робиться в державі? Як би ми могли змусити Путіна зробити не так як він робить, то приклали б усі сили, як і кожен українець.
Хоча всі українці нині живуть подіями, що відбуваються на Сході нашої держави, та сільські трударі мають дбати і про те, чим нагодувати і свої сім’ї, і весь український народ. У комарівців до щоденної сільської праці свій механізований підхід. Тож гарних врожаїв вам, славні працелюби.
Категорія: Село і Люди | Додав: novadoba (08.09.2014) | Автор: Сергій ГУСЕНКО
Переглядів: 787 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz