Великоосницька сільська рада була утворена у 1940 році разом із першим колгоспом «Нове життя». У 1941 році колгоспниками було розорано та засіяно землі, однак зібрати врожай завадила війна. 89 сельчан воювали у складі діючої радянської армії проти німецьких загарбників, троє – брали участь у партизанських загонах. П’ятеро чоловік було вивезено на примусові роботи у Німеччину, 40 – загинуло на фронтах. В честь полеглих у центрі села розташовано пам’ятник загиблим односельчанам у роки Великої Вітчизняної війни. Сьогодні у селі проживає близько 600 чоловік. З початку року тут народилося лише 4 немовляти, на жаль, останнім часом смертність у селі удвічі перевищує народжуваність. Продовжуючи демографічну тему, варто зазначити, що у селі практично не ведеться нового житлового будівництва, зводиться лише один будинок, і два у стадії завершення. Напевно, це пов’язано із відсутністю перспектив щодо працевлаштування у селі. На сьогоднішній день у селі функціонує Великоосницька сільська рада, загальноосвітня школа І-ІІІ ст., ДНЗ «Колобок», ФАП, відділення поштового зв’язку, АТС, приватна пилорама, декілька торгових точок, кафе. Також на території сільської ради знаходяться два лісництва – Осницьке та Куликовичівське, що входять до складу Колківського держлісгоспу, а також приватне мисливське господарство. Клубу чи Будинку культури у Великій Осниці немає, та, за словами сільського голови, приміщення Будинку культури у Малій Осниці цілком вистачає, аби забезпечити потреби селян. Там же розмістилася і бібліотека. Значно поліпшило б матеріальне становище мешканців села та сільської ради в цілому відкриття Малоосницького базальтового кар’єру, документи якого у стадії виготовлення. ТзОВ «Артіль», що зареєстроване в Маневичах, викупило у пайовиків СВК «Україна» машино-тракторний парк, взяло в оренду декілька гектарів землі і вже близько чотирьох років сплачує орендну плату за землю. Наразі питання відкриття кар’єру вирішується на державному рівні у Києві. Саме родовище займає близько 68 га, глибина залягання базальту становить 10-15 метрів. Для видобутку каменя потрібно буде щонайменше 60 чоловік. Сільський голова Юрій Ройко
та підпорядкований йому колектив опікуються проблемами мешканців сільської ради. Останнім часом проведено вуличне освітлення по вул. Центральній (12 ліхтарів), щоправда, нині воно не працює, оскільки вийшов із ладу лічильник, на який нині голова сільради вишукує кошти. Зроблено білощебеневе дорожнє покриття вул. Садової протяжністю 405 м. Завдяки зняттю заборгованості орендної плати за землю достроково виконано річний бюджет сільської ради. Планується у наступному році за кошти фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження Рівненської АЕС, капітально відремонтувати дитсадок, на що потрібно близько 500 тис. грн., а також покрити білощебеневим покриттям 500 метрів вул. Лісової. При наявності коштів сільський голова планує також завершити освітлення вул. Центральної. Залишається чимало невирішених проблемних питань. Нині не паспортизоване сміттєзвалище, оскільки важко знайти таке місце, яке б повністю відповідало усім вимогам. Потребують постійної уваги неблагополучні сім’ї. Цією ділянкою роботи опікується соціальний фахівець Інна Близнюк. Така робота дуже відповідальна, адже всі добре пам’ятаємо трагедію, що сталася у 2011 році, коли під час пожежі в селі загинуло двоє малолітніх дітей. Нині пожежна безпека у селі під контролем місцевої пожежної команди, що складається із двох чоловік – Леоніда Шиліна
та Миколи Мирончука, яким періодично доводиться гасити пожежі не лише у селі, а й торфовищах. Безробіття змушує молодих людей вирушати у пошуках заробітку в міста України, Білорусі та Росії, рідше - за кордон. Хоча, як не дивно, в селі проблематично знайти місцевого заготівельника молока із офіційним працевлаштуванням від Рожищенського сирзаводу.
Дитячий садок «Колосок» очолює Ніна Биковець. В одній різновіковій групі тут виховують 25 діток. На черзі перебуває ще 7 дітей. Щоб вирішити це питання, потрібно зробити капремонт першого поверху приміщення дитсадка вартістю у 300 тис. грн. У Великоосницькій ЗОШ І-ІІІ ст., що розрахована на 480 учнів, 30 педагогів навчають лише 142 дитини, заклад має спортивний та актовий зали, 18 класних кімнат, музей, шкільну бібліотеку. За сприяння народного депутата Ігоря Єремеєва замінені частина вікон та вхідні двері, також надана музична апаратура, проектор та екран. Нещодавно централізовано школа отримала новий шкільний автобус, яким підвозять дітей із трьох сіл.
- Школа має хороші результати діяльності, - говорить молодий директор Сергій Ковбасюк. - Протягом двох років поспіль серед шкіл І-ІІІ ступенів району займаємо 4 місце. Маємо хороших вчителів та обдарований учнів, із яких у минулому році 14 були призерами районних олімпіад, не враховуючи спортивних досягненнь. У минулому році вчитель інформатики Віталій Петрук став переможцем районного конкурсу «Кращий вчитель» у номінації «Кращий вчитель інформатики», а згодом і переможцем в обласному конкурсі у номінації «Кращий креативний сільський вчитель». - Багато побутових питань вирішуємо самостійно за рахунок техпрацівників, які проводять ремонти за допомогою батьків учнів, - продовжує директор школи. Також допомагають Осницьке та Куликовицьке лісництва, приватне мисливське господарство в особі Іллі Басараба. За сприяння районної влади останнім часом відремонтовано 450 м кв. підлоги, опалення в спортзалі, перекрито частину даху, облаштовано внутрішні туалети, в стадії завершення будівництво складу для брикету. Здоров’ям всіх сельчан четвертий рік поспіль опікується молода завідуюча ФАПом колківчанка Тетяна Курочка та молодша медична сестра Марія Киришко. Оскільки немає місцевих претендентів на посаду завідуючої, то і кадри тут змінюються частенько. За головування Юрія Ролька змінилося вже п’ять завідуючих медзакладом, які, відпрацювавши необхідний час, їдуть у пошуках роботи у свої села. Невідомо чи залишиться працювати і пані Тетяна, яка поки що не заміжня. За словами медика, у ФАПі необхідно провести ремонт даху, замінити вікна та двері, у чому обіцяв посприяти Ігор Єремеєв. - Закінчилися городи, і літні люди стали більше хворіти, - сміється молода медичка. - Сьогодні відправили до Маневицької лікарні із скаргами на серце літню жінку швидкою допомогою, що прибула із Колок за 30 хвилин. Нарешті вмовила її пройти курс лікування. Для надання першої невідкладної допомоги у ФАПі є всі необхідні препарати, централізовано завезено тонну брикету, сільський голова посприяв, щоб були паливні дрова. У поштовому відділенні трудяться три листоноші, що забезпечують доставку кореспонденції у три села сільської ради, - Ніна Мокійчук (Велика Осниця), Лідія Журба (Мала Осниця), Адам Мельник (Заріччя) під керівництвом завідуючої Надії Мирончук, яка вже вісім років віддала цій справі. Уродженка сусіднього с. Тельчі вийшла заміж у Велику Осницю. Спочатку працювала у філії Ощадбанку, а після її закриття перейшла на цю роботу.
Усе своє свідоме життя, починаючи із 1966 року, пропрацював у місцевому колгоспі «Україна» Іван Климович Ковб. Спочатку два роки трудився касиром, а потім 21 рік беззмінно був бригадиром рільничої бригади. Нині через хворобу має 1 групу інвалідності та переміщається по дому та подвір’ю лише за допомогою милиць. За свою працю має численні відзнаки, в тому числі і від президії Верховної Ради СРСР. Та найбільше нагорода – це визнання людей. А його у селі люди ще досі продовжують називати бригадиром. Нині проживає із двома дочками Наталією та Юлією, має двох онуків. - У 2000 році СВК «Україна» був ліквідований, - розповідає сільський голова. - Майно розпаювали, тваринницькі ферми розібрали на цеглу, тим самим зробивши непоправне. А тепер вцілілі приміщення охоче купують підприємці та влаштовують різноманітні цехи. У Великій Осниці підприємець із Луцька Ілля Басараб викупив у пайовиків приміщення корівника, зробив реконструкцію та влаштував там базу приватного мисливського господарства. Як розповів про господарство єгер Микола Киришко, воно розташоване на 10 тис. га лісів Осницького та Тельчівського лісництв. На самій базі у розсаднику розводять пташок. Серед п’ятдесяти голів можна побачити різні види фазанів, курей, павлинів, перепілок. - Цього року погано неслася птиця, тож яйця довелося купувати, - розповідає пан Микола. - І все ж таки птиця була неповноцінною. На наступний рік плануємо розширитися, добудовуємо приміщення розсадника. Під Луцьком є спеціаліст, який ділиться з нами досвідом з розведення та догляду за птицею. Працівники влаштовують на території мисливського господарства кормушки та піднавіси для оленів, лосів та кіз, підкормочні майданчики для кабанів. Попри всю турботу й увагу до фауни, кожне мисливське господарство має на меті надавати послуги мисливцям. Приміром, аби вполювати козла, потрібно викласти щонайменше 1300 гривень. Для цього на приватбазі є мисливські собаки та всюдихідна техніка.
Настоятель місцевого Свято-Троїцького храму Вадим Міщур проводить тут Богослужіння четвертий рік. - Не можна сказати, що люди не ходять до церкви, але і не скажеш, що ходять, - говорить о. Вадим. - Меценатів церква немає, за винятком одноразової пожертви від Ігоря Єремеєва, за що цьогоріч пофарбовано центральну баню купола. Все інше робиться за кошти прихожан. При храмі Великої Осниці діє недільна школа, яку відвідують близько тридцяти діток. Оскільки спеціального приміщення не маємо, збираємось у нас вдома. Незважаючи на зменшення кількості жителів села, у ньому проживає 16 багатодітних сімей та 27 матерів-героїнь. Мені ж трапилась нагода побувати в будинку матері-героїні Надії Пилипчук. Після школи пані Надія закінчила луцьке училище № 2 і працевлаштувалась ткалею на підприємстві Луцька. У цей час в неї захворіла мати, тож вона покинула роботу й повернулась у рідне село. Тут одружилася із парубком Володимиром. Працевлаштувавшись у 1982 році у поштовому відділенні, працювала там до 2011 року. Першу дитину – сина Володимира – Надія Андріївна народила у 1982 році. Нині він працює на приватному будівництві в Києві. Наступна дочка Леся здобула професію продавця, вийшла заміж у сусіднє село Тельчі та має трьох дітей. Дочка Світлана також продавець, проживає з чоловіком у Великій Осниці, має трьох синів. 25-річний В’ячеслав та на рік менший Сергій разом працюють на будівництві у Білорусі. Ще менший Юрій нещодавно повернувся із заробіток з Москви. Після народження шістьох дітей останніми у подружжя з’явилася пара двійнят. Нині обоє навчаються у Маневицькому профліцеї, Іван на кранівника, а Оксана на продавця. - Завжди поруч зі мною був чоловік Володимир, який працював трактористом спочатку в колгоспі, а згодом в лісгоспі, - говорить мама вісьмох дітей. – Бог дав здоров’я збудувати хату, виростити дітей, а нині допомагає ще й няньчити онуків. Усім сімейством в батьківській хаті збираються на великі державні та релігійні свята, а ще на день народження матері. Непомітно пройшов день, залишивши по собі у моєму серці певні враження. І якщо б у селі я багато що змінив би, аби покращити умови проживання, то не хотів би аби змінювалися люди, принаймні ті, з якими спілкувався. Вони мені видалися щирими, добрими і привітними.
