Ще з дитинства я звикла прикрашати новорічну ялинку цукерками, горішками, яблуками. І тепер, коли онуки тішаться дорогими сріблясто-золотими ялинковими іграшками, я обов’язково кладу в торбинку Діда Мороза нехитрі ласощі мого дитинства.
З яблуками пов’язана ще одна історія, якій ось уже майже півстоліття і яку я часто згадую у різдвяні дні. У 1968 році мені довелося лікуватися в урологічному відділенні обласної лікарні. Із восьми хворих у палаті лише я була ходяча, інші прооперовані. Наближався Новий рік. Жінки переймалися, як же без них святкуватимуть домашні. Щоб якось заспокоїтись, я вийшла у коридор. На стільці біля вікна сиділа худенька сива жіночка і гірко плакала.
Я не могла пройти мимо, запитала, що ж трапилося. І тоді Ганна (так звали жінку з Любешівщини) розповіла історію свого життя.
Її наречений загинув на фронті. У повоєнний період заміж вона так і не вийшла. Жила у батьківській хаті із сім’єю брата, ходила у колгосп на роботу, а трудодні писала на братову, бо ж у неї малолітні діти. Коли діти підросли, на господарстві залишилася Ганна: доглядала племінників, поралася у хліві, дивилася за порядком на обійсті. Незчулася, як минули літа, посивіла колись чорна коса, прийшла старість, а з нею і хвороби. Після кількох гострих приступів її привезли у лікарню, де вона провела майже місяць. За цей час ніхто з родичів її здоров’ям не поцікавився. Пенсію отримувала братова, а Ганна на схилі літ стала у сім’ї обузою без будь-яких засобів для існування. І як їй тепер, після виписки, добиратися до Любешова?
Я пішла в палату, взяла три рублі, жінки теж дали, хто скільки міг. До збору грошей приєдналася й чоловіча палата. Ганна намагалася себе стримувати, але коли побачила, що один з хворих несе їй кілька великих червоних яблук, зайшлася риданням. «Такі ж яблука цьогоріч збирала я у нашому садку», - тихо прошепотіла, гладячи широкими пошерхлими долонями гладеньку поверхню запашних плодів.
Почувши гамір у коридорі, з ординаторської вийшов лікар Юрій Станіславович. Ми розповіли, у чому справа. «Я допоможу, все буде добре, - запевнив лікар і передзвонив, аби у вертольоті, який тоді літав до Любешова, залишили для Ганни місце. Потім доручив медсестрі викликати швидку і супроводжувати жінку до вертольота.
Ганна в пояс кланялась хворим і медсестрам, намагалася поцілувати лікареві руку, яку він швидко заховав, а жінку обняв за плечі. Всі плакали. Великі червоні яблука звабливо виблискували боками у дірявій сітці…
|
