Засяяли новорічними вогнями вітрини магазинчиків, сучасних офісів. Вікна ваблять гірляндами, блискучими кулями й зірками. Настрій стає святковим, а серце наповнюється легеньким щемом від спогаду про далекий зимовий вечір... Блідий місяць сріблястим промінням заглядав в шибки віконець, розмальовуючи їх чудернацькими візерунками. Ось його сяйво зупинилося на шибці з приплюснутими дитячими носиками. Місяць хотів посріблити скло, але його вразило дві пари очей. Він побачив у них стільки надії, стільки чекання. Очі не спали впродовж цілої ночі. Очі чекали ялинку й дарунки. Очі боялись заснути, аби не пропустити щасливу мить… А скільки радощів було, коли прикрашали ялинку! Замотували горіхи в блискучий папір від цукерок, нанизували на ниточки печиво й цукерки. Навіть яблукам знайшлося місце. Скляних прикрас було мало, тому мама обережно чіпляла їх на найвищі гілочки. «Сніг» на ялинці змінювали маленькі клаптики білої вати. Діти ніколи не бачили яскравих гірлянд, аби ялинка була надзвичайною, встановлювалися свічечки, які горіли просто на гілках. Діти ще не знали й не розуміли, що існує загроза пожежі. Вони стрибали й сміялися від радощі, бо засяяла в хаті святкова ялинки. Немає таких слів, щоб описати стан дитячого сердечка в очікуванні ранку, коли можна буде зазирнути під подушку. Що там приготував Дід Мороз? Іграшку, солодощі чи різочку за непослух?.. Я поволі йшла засніженою вулицею. Вітер посилювався. Сніг ставав дрібнішим й дошкульнішим. Він падав за комір,осідав на віях. Вікна сяяли вогнями. Я підвела голову у височінь, де мерехтіло сріблом безліч зірок. Мені дуже захотілось, аби місяць знову побачив приплюснуті до шибок дитячі носики й щирі оченята. Час такий швидкоплинний. Так багато змінилось з тих пір. Але в щиро відкритих дитячих очах завжди будуть надія й чекання.
