Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 189
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 23.08.2017, 01:38

Головна » Статті » Творчість наших читачів

Поговори зі мною, синку мій
Я так з тобою хочу говорити!
У снах щоніч пульсує голос твій,
А ти, як птах, летиш над білим світом.
Тобі, напевно, хочеться сюди –
У сад, у двір, де наймиліша хата.
Прийди, синочку... Боже ж мій, прийди!
Вже так новин зібралося багато!
В нас довгождане літо відцвіло,
Й роботи більше додалося людям.
Вже бусли відкружляли над селом,
Терпкі світанки босі ноги студять.
В рясних туманах плодяться гриби,
І врожаї в комори пхає осінь.
Якби це сон був... Господи, якби!!!
Ось рипнуть двері – й ти зайдеш у гості...
Жду...
Де ж ти, синку?! Скоро вже й зима,
То як же йтимеш ти в таку негоду?
Душа тремтить... Тебе ж усе нема...
І тільки серце переводить подих.
Дивлюсь – горобчик тулиться в вікно.
Невже то ти, синочку, заглядаєш?
О, як тебе не бачила давно!
І чи живу – уже й сама не знаю...
Не йдеш...
Не снишся...
Може, щось не так?
Чи ти за щось образився на мене?..
Несу тепер важезного хреста –
За що мені він, отакий стражденний?!
Коли життя давала я тобі –
Про добру долю так просила Бога!
Не вимолила... Той фатальний бій
Безжально скоротив твою дорогу...
Ну хто затіяв цей абсурд, ну хто?!
Навіщо десь комусь когось вбивати?!
Та знов рахує жертви день АТО,
Й знов колосками падають солдати.
А їм би жити й жити на землі,
Дітей ростити, няньчити онуків...
Злітають в небо білі журавлі
Під оркестрову музику розпуки.
Прокляття цій проплаченій війні!
Хто їй радіє – хай іде до пекла!
А скільки ще поляже там синів
В тяжких боях, смертельних і запеклих...
І інша мати буде по зимі,
Неначе чайка, підбивати крила:
«Поговори зі мною, синку мій –
Я так давно з тобою говорила...»
Категорія: Творчість наших читачів | Додав: novadoba (08.09.2015) | Автор: Валентина Лисюк
Переглядів: 80 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz