Своє життя без районної газети не уявляю, бо, скільки себе пам’ятаю, у нашій сім’ї завжди читали і обласне, і районне видання.
Народилася я в с. Криничне нашого району. Село невеличке, але у 70-80-их роках минулого століття славилося своїми трудовими та спортивними досягненнями. У Криничне часто приїжджали кореспонденти з Маневич та Луцька, щоб підготувати матеріали про передовиків-колгоспників. У «районці» з’явилися фотографії водіїв, трактористів, доярок, робітників рільничих бригад, спортсменів. Отримуючи «Зорю комунізму», земляки запитували один одного: «Читав про наших в газеті?»
Отак з дитинства я подружилася з нашою газетою і не думала тоді, що сама колись дописуватиму до неї.
Уже в молодших класах я дописувала у шкільну газету. Пізніше вчитель української мови та літератури Захарченко Дмитро Андрійович примушував мене писати твори на різні конкурси. Писала вірші про природу, учнівську дружбу, складала пародії на народні та естрадні пісні. Вперше написала в районну газету в 1977 році статтю «Першотравень моїх батьків», навіть отримала гонорар за неї.
З 2001 року почала постійно дописувати у «Нову добу». Написала статтю «Я дякую Богу за матір мою» та гумореску «Галю, ти тільки не переживай». А сама переймалась: надрукують чи ні мої дописи? Надрукували. З того часу я пишу у нашу газету. Мені видумувати нічого не потрібно, бо живу серед героїв своїх заміток, новел. Люблю спілкуватися з людьми, це дуже цікаво, описую їхні життєві ситуації, трішечки їх творчо прикрасивши. Буває, що люди самі підказують мені теми для статті.
Герої гуморесок – теж земляки, правда, імена змінюю. Вони іноді дивуються: «Про кого то Ви писали? Таке саме зі мною було».
За 14 років у районній газеті було надруковано 82 статті і 56 гуморесок із підписом «Анастасія Главацька». Автор – я. Сьогодні газета «Нова доба» - частинка мого життя, життя моїх односельчан.
|
