Так мало для щастя треба…
Валентина Лисюк давно відома на теренах Маневиччини як непересічна, талановита особистість. У її творчому багажі шість поетичних збірок, сьома чекає свого виходу в світ. Її хвилюючі, щемні поетичні одкровення неодноразово друкувалися на шпальтах нашої газети.
І ось нарешті Валентина Павлівна відважилася ще на один важливий для себе крок – провела вечір-звіт перед земляками «А стежка повертається додому». І день для нього обрала особливий – 10 травня – День матері. Жінка як продовжувачка роду людського, Україна – мати. Ці два поняття лейтмотивом проходять через значну частину творчості Валі Лисюк.
Щирими оплесками нагороджували глядачі як співаків, так і декламаторів, як відомих виконавців, так і початківців. Майстерно, витончено виконували пісні директор Будинку культури Ірина Волошко (рідна сестра Валентини), художній керівник Роман Зінчук, учителі місцевої школи Ольга Аршулік та Людмила Возняк, сільський бібліотекар Галина Клиш. Сама авторка теж неодноразово виходила на сцену, аби виконати пісенний чи віршований твір.
Але найзворушливішими були виступи дітей. Саме малечі присвятила Валентина Лисюк дві збірки – «Дитячу мозаїку» і «Провесінь».
Про те, як звичайна сільська дівчина сформувалась у Людину, Жінку, Поета, Патріота, щиро й проникливо розповідали ведучі свята Валентина Клиш і Тамара Гут, вдало проектуючи на екран світлини із сімейного альбому.
Окремі вірші настільки мелодійні, що їх гріх не співати. «Пісня про Волинь», «Пісня про рідне село», «Я приїду в село», «Шкільний роман», «Вітальна» та інші вірші поетка власноруч поклала на музику. А у тандемі з композитором Василем Більчиком із Красноволі випустила уже згадувану дитячу збірку-пісенник «Провесінь».
Василь Борисович був присутній на святі не лише в ролі шанованого гостя, а співак, виконавець власних творів.
Зворушливо читала вірші боровицької поетки ще одна гостя – маневичанка Галина Пащук. Можна лише позаздрити життєвому оптимізму Галини Іванівни, її умінню дарувати людям радість.
Цікаво було спостерігати за глядачами в залі, які представляли декілька поколінь боровичан – від семилітніх до сімдесятилітніх. Здавалось, що вони бояться пропустити бодай слово, у багатьох жінок на очах бриніли сльози. А коли зазвучали перші акорди «Гімну села Боровичі», всі дружно, в одному пориві встали. Саме їм, своїм односельцям, зізнається в однойменному вірші авторка:
Я вас усіх однаково люблю,
Мені усі ви гарні і красиві.
І я за вас, натруджених, молюсь,
Щоб ви жили в здоров’ї, щасті й силі!
У виступах сільської голови Тамари Мандзюк та директора місцевої школи Людмили Возняк відмічалося провідна риса характеру Валентини Павлівни – її небайдужість. Сьогодні її серце, як і серця всіх матерів-українок, обливається кров’ю за наших синів, які відстоюють незалежність України на її східних рубежах. А ще не дає спокою образа на тих землячків, яких доля закинула за російські кордони і які за власним бажанням стали манкуртами. Саме до них звернений «Лист землякам-зрадникам, які свою Батьківщину проміняли на Родіну». Валентина Павлівна ініціювала під час заходу збір коштів для потреб учасників АТО. І хоча селяни самі сьогодні потребують допомоги, кидали у скриньку хто скільки міг: і двадцять, і десять, і гривню. Зібраних 650 гривень Валентина Лисюк передала в районну ветеранську організацію.
Просвітлені, піднесені, одухотворені поверталися до рідних домівок мої односельчани. А мені пригадалися Валині слова:
А нам, українцям, так мало для щастя треба:
Щоб в домі дзвеніли веселі пісні і сміх –
Лиш владу дбайливу і мирне безхмарне небо.
Все решта, без сумніву, зробимо ми самі.
|
| Категорія: Творчість наших читачів | Додав: novadoba (04.06.2015)
| Автор: Алла БУБНЮК
|
| Переглядів: 665
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
