Сил не було навіть відкрити очі, а будильник не вгамовувався.
- О, ні! Стихни!
Я була розбита, розтоптана та стерта з лиця землі. Вчора найближча мені людина зрадила мене. Це було так боляче і несподівано, але про все по порядку.
Ми з Юрком у шлюбі прожили 3 роки, не можу сказати, що між нами було неземне кохання, але ми доповнювали один одного, і через це наш шлюб здавався міцним та щасливим. І все б нічого, аби не постійні Юрині відмовки щодо народження дитини: «Давай ще поживемо для себе!»
Я зовсім не розуміла цього «для себе» і як мені здавалось, вже давно готова була стати мамою. Через ці непорозуміння в сім’ї в мене були часті депресії та нервові зриви, а Юра ще й підливав вогню: «Та ти ж повбиваєш дітей зі своїми нервами!».
Я не знала, що на це відповісти і зазвичай просто закривалась у ванній кімнаті, гірко плачучи. Аби хоч якось розвіятись, частенько заходила до подруги на чашечку кави, аби поговорити та «позбирати» плітки.
- Ти чула, що Катька Красулова (однокласниця) народила двійню?
- Ого!!! А вона хіба заміжня?
- Ні, проте ходять чутки, що він багатенький і одружений.
- Ой… щаслива вона, а я хоч і заміжня та не можу ніяк родити…
- Все буде добре!
Дорогою додому все думала про Катю. Якось декілька раз з нею зустрічалась і вона чомусь постійно цікавилась чи не маю ще дітей, а я зніяковіло говорила всякі безглузді відмовки. Я їй заздрю…
Дома вирішила розказати Юркові про однокласницю.
- Я давно хотів з тобою про це поговорити, - почав якось зніяковіло.
Після цих слів я просто розцвіла в усмішці: «Нарешті він захотів дітей!».
- Слухаю тебе! – випалила я на одному диханні.
- Ну ти знаєш… Все не наважувався тобі розповісти… Катькіна двійня – це мої діти!
- Як?! – мені здалось, що в мене волосся стало дибки.
- Отак! Я довго думав, що робити. Нам потрібно розлучитись!
Що він говорив далі я вже не чула, адже серце билось так голосно, ніби хотіло вискочити з грудей. Я, онімівши від шоку, пішла до ванної кімнати і як завжди розплакалась, хоча ні - розревілась! Мені здавалось, що життя закінчилось. Такої зради я просто не могла пережити. Коли я вийшла, Юри вже не було у квартирі. Закривши вхідні двері, я вкуталась у ковдру, ніби ховаючись від болю, та так в сльозах і заснула.
Минуло п’ять років. Я мати-одиначка, виховую красуню-донечку Віолету і маю коханого, з яким хочемо побратись восени. А життя повернулось настільки кардинально, що ми зараз з Катею навіть товаришуємо, адже і її покинув Юра, тікаючи від обов’язків та живучи «для себе», вона навіть хотіла віддати дітей до інтернату, але вчасно одумалась. Зараз наші діти ходять в одну групу у дитсадку.
Щоб не трапилось в житті, не потрібно опускати руки. Адже після чорної смуги обов’язково буде біла. Я своєї дочекалась і всім раджу ні при яких обставинах не думати, що життя закінчилось.
|
