Опікується найстарішим дерев’яним храмом Маневиччини
Карасинська дерев’яна Свято-Михайлівська церква має понад 320-літню історію. Нині це і пам’ятка архітектури національного значення, і дієвий церковний храм. У цій унікальній споруді служить ієрей Микола Калуш.
Зустрівшись із священиком у стінах храму, не сподівався, що бажання отримати інформацію про храм виллється у дуже цікаву розмову в церковному будинку, де мешкає родина настоятеля, – матушка Марія та їхні діти - чотирирічний Андрійко й дворічна Наталка. Священнослужителів у родині колківчанина Миколи Калуша не було. Сам Микола теж не гадав, що пов’яже своє життя із церквою. Хлопець у свій час захоплювався танцем брейк-данс. У складі гурту навіть якось виступав в районному Будинку культури. До речі, разом з ним танцював Михайло Анісімов, який теж став священиком і нині служить в колківському Свято-Хрестовоздвиженському храмі. - Для того, щоб танцювати брейк-данс, потрібно вести здоровий спосіб життя. Якщо ж пити і курити, то в цьому танці тяжко щось зробити, - ділиться отець Микола, продемонструвавши на моє прохання стійку на руках. Паралельно із заняттями танцями молодого колківчанина на той вже цікавили й різні релігії світу. - У свій час отець Андрій Кураєв сказав слова, які мені запали глибоко вдушу: «Поки всі релігії говорять про те, яку жертву приносити Богу, тільки Євангеліє свідчить про те, яку жертву Бог приніс для людей», - продовжує мій співрозмовник. – А оскільки душа хворіє завжди і її треба якось лікувати, то у 18 років я і вирішив стати священиком. У Миколи Калуша є рідна сестра, з якою мають різницю у 19 років. Коли хлопцеві виповнився лише рік, вона вийшла заміж і оселилася у Москві. Після того, як не стало батьків, покликала молодшого брата жити до себе, щоб мати змогу його підтримувати. - Приїхавши до сестри, я спробував поступити в Московську духовну семінарію, яка знаходиться в м. Сергіїв Посад, своєрідній Сорбонні в плані духовних навчальних закладів, - пригадує священик. – Не пройшов по конкурсу перший раз, друга спроба була вдалою. Зі мною навчалися хлопці із Німеччини, Китаю, Америки, Прибалтики, Польщі, Сербії. Проте третина всіх семінаристів була з України. Навчалися ми і жили в найбільшому монастирі Росії - Троїце-Сергієвій Лаврі, заснованому в XIV столітті преподобним Сергієм Радонезьким. Це було для мене величезною втіхою, адже люди зі всього світу приїздили, аби подивитися на ту красу, прикластися до святині та помолитися, я ж жив серед усього цього. Під час навчання Микола Калуш зустрів свою майбутню дружину, яка навчалася в регентській школі при семінарії. Після закінчення семінарії продовжив навчання в духовний академії. - У Карасині мій перший прихід, тут я вже третій рік. Правлю у Свято-Успенській церкві в с. Лишнівка, – продовжує настоятель храму. - Хоча церква в Карасині древня, проте знаходиться в чудовому стані. Постійно проводились необхідні ремонтні роботи. Зокрема, в минулому році пофарбували дах. Хочемо замінити підлогу в дзвіниці. А в сторожці, або, як її називають, «хрестилці», після ремонту облаштуємо недільну школу. Доглядають за храмом і територією дуже ініціативні сільські жіночки. На заняття недільної школи поки-що збираються в церкві, а коли холодно - у будинку священика. Діти розділені на дві групи - молодша до 13 років і старші. Під час бесіди торкнулися ще декількох важливих тем. Говорячи про піст, пан Микола відповів словами апостола: «Все мені можна, та не все на користь». - Взагалі піст - це справа дуже індивідуальна. Потрібно постити, якщо ти відчуваєш, що можеш, - проказує священик. - Піст для хворих, вагітних, старих, дітей може бути відмінений. Колись послаблення було і для подорожуючих, які проходили пішки сотні кілометрів і не знали, де їх застане ніч. У наш час хтось може собі злукавити, коли йому захотілось з’їсти курочку, проїхавши якусь відстань, сидячи у поїзді. Піст - це діло сумління. Він не є самоціллю. Піст, молитва, відвідування церкви – це не ціль духовного життя, а засоби. На питання, чому потрібно ходити у церкву, батюшка відповів, що священики є інструментами в руках Божих. - Ви пробували тривалий час молитися? – запитує він і відразу ж дає відповідь. - Вашу увагу постійно щось відволікатиме стороннє. Це говорить про нашу зіпсованість і незвичність до молитви. Тому люди віками створювали такі умови для того, щоб легше цю увагу було концентрувати. Якщо людина хоче врятуватися і серйозно до цього ставиться, то має ходити до церкви. Це можна порівняти із недугою. Якщо не ходити до лікаря, хвороба рано чи пізно візьме верх. Зайшла мова і про мирські справи. Як з’ясувалось, Микола Калуш третій рік як займається бджолами. – Це дуже благородне і цікаве заняття. Можу його порівняти із шахами, бо ти маєш обрати стратегію, все продумувати, - ділиться пан Микола. - Можна у будь-якому напрямку направити бджолосім’ю: працювати на мед, пилок, на маточне молоко, або ж на прополіс чи віск. Для додаткового заробітку було вирішено розводити малину, тож цьогоріч біля хати посаджено тисячу кущів. Місія священиків не з легких. Вони покликані допомогти зберегти у людських серцях християнські істини, наповнювати наше життя Божим Словом. І ми дійсно потребуємо добрих пастирів, які б знаходили потрібні слова, давали живу надію в житті і ставали мостом між нами і Богом.
|
Категорія: З редакційної пошти | Додав: novadoba (03.08.2015)
| Автор: Сергій Гусенко.
|
Переглядів: 410
| Рейтинг: 0.0/0 |
|