Козак і Ксюша – улюбленці Віктора Гринюка
У наступному році енергетика сильного і живого коня прийде на зміну холоднокровній і повільній водяній змії. Так що усім доведеться міцніше триматися в сідлі. Людина і кінь пов’язані з давніх часів і нині він залишається незамінним помічником для сільських трударів України.
У родини Адама та Марії Гринюків перший кінь з’явився у 1980-х роках, коли їхньому сину Віктору було років сім-вісім. З того часу хлопець і навчився доглядати та управлятися з цією розумною твариною.
Нині 35-ти річний Віктор вже сам господарює на 3-ох гектарах землі і є власником чудової пари коней естонської породи.
- Обом коням нині по вісім років, вони спокійні та доглянуті, - розповідає Віктор Адамович про своїх улюбленців. - Кінь був придбаний вже дорослим, тож ім’я Козак дісталось йому від попереднього господаря. А кобилу, яка була вигодувана із лоша, я назвав Ксюшею, оскільки мені здавалося, що їй пасуватиме саме це ім’я. Раціон у коней звичайний – сіно, овес та буряк. Однак полюбляють вони поласувати і цукерками. Щоправда, не такі багаті нині українці, щоб часто могли б пригощати своїх улюбленців солодощами. Та декілька разів на місяць, аби були слухнянішими та йшли до рук, їх отримують.
Під час нашої розмови батько молодого господаря Адам Васильович пригадав, які утиски щодо тримання коней були у 1980-их роках. Безпосередньо у Градді тодішній керівник радгоспу «Маневицький» та представники міліції ходили по дворам та змушували селян здавати худобу. Хоча які гроші могли замінити надійного помічника по господарству. Люди були змушені ховати тварин по лісах. Дозволялося тримати коней лише певним категоріям людей, тож і коней тоді було мало. Нині ж майже у кожному дворі красується один, пара, а то і трійка коней. Та 75-ти річний Адам Васильович гадає, що коні у господарствах одноосібників своє відживають. «Нині люди хочуть жити по-європейськи, а тому замінюють, по можливості, коней на трактори, бо з ними і мороки менше, і працювати на землі легше», - говорить сивочолий чоловік.
І в родині Гринюків, незважаючи на наявність коней, з’явився новий помічник - «залізний кінь» українського виробництва - ДТЗ-244,4 за ціною майже 60 тис. гривень. Віктор Гринюк чесно зізнався, що всієї суми у нього не було, тож довелося частину взяти в борг у знайомих, бо у держави брати кошти поки-що якось лячно. Прогнозує пан Віктор, що невдовзі одного коня таки доведеться продати, аби докупити до трактора реманент, який також вартує чимало.
Та незважаючи на нові віяння, поки-що саме коні у наших селах залишаються основною робочою силою. Хочеться вірити, що новий рік, символ якого такий близький українцям, принесе добробут у домівки працьовитих господарів й справжніх патріотів своєї землі.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (31.12.2013)
| Автор: Сергій ГУСЕНКО
|
| Переглядів: 571
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
