Івана Миколайовича Габреля із Старосілля на Водохреща рідні та близькі вітали із столітнім ювілеєм. Цього дня приймав він вітання від голови районної ради Людмили Веремчук, керівника апарату райдержадміністрації Олександра Коробчука, начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації Григорія Баса, голови районної ветеранської організації Дмитра Фальковського, сільського голови Віктора Регешука, які зичили ветеранові міцного здоров’я та мирного неба над головою. Окрім квітів, ювіляр отримав грамоти, вітальні листівки та грошову винагороду. Іван Миколайович мешкає із сім’єю внука. Попри свій поважний вік тримається бадьоро. Хоч літа і пригнули плечі додолу, але дідусь усе ж зберіг бадьорість у погляді і в рухах. Спогадами він часто повертається у далеке минуле говорячи, що роки пролетіли, мов одна хвилина. Досвідом про прожите він часто ділиться зі своїми найріднішими людьми, які й дають йому наснагу жити. - Сім років тому на 84 році життя відійшла у Вічність його супутниця життя, вірна помічниця і опора, - розповідає дружина внука Наталія. – Ось з того часу ми із Сергієм перебралися сюди, аби Іван Миколайович був постійно під наглядом. Дідусь має врівноважений, спокійний характер, щире і добре серце. З якою любов’ю та ніжністю він ставиться до своїх правнуків! Так не всі батьки люблять своїх дітей. Іван Габрель прожив довге і непросте життя. У 1940 році, зустрівши свою долю, одружився. Разом з дружиною поховали трьох соколів-синочків. Найстаршому було лишень два рочки. Та життя й надалі випробовувало його на стійкість. У кожну українську домівку тоді увірвалось страшне слово «війна». Тому Іван Миколайович, як ніхто, розуміє тих молодих юнаків, які ціною власного життя захищають незалежність України. У його серці закарбувалася навічно кожна дата. - Мене мобілізували 24 березня 1944 року, - розповідає ветеран. – Фронтова дорога пролягла через Сахалін, де ми воювали проти японців. Два роки сім’я чекала на моє повернення з фронту. Після стількох втрат доля подарувала йому дві доньки. Разом з дружиною піднімали дітей на ноги, віддаючи роботі усю свою молодість, зводили будинок. Так і прожили в клопотах, долаючи життєві труднощі. Все життя, до виходу на заслужений відпочинок, Іван Миколайович пропрацював їздовим у місцевому колгоспі імені Суворова. Не зважаючи на виснажливу працю, довгожитель ніколи не скаржився на здоров’я, аж доки сивина не посріблила його скроні. Як запевняє сам ювіляр, не надбав за довге життя великих статків, але має найбільше багатство – семеро внуків та шестеро правнуків. Воістину, найбільший скарб людини - це його прожиті літа.
