На засіданнях сесії Верховної Ради сиділа поруч із Павлом Тичиною
Чи мріяла Марія Мосюк (Жукалюк) із Копилля, дівчина із простої селянської сімї, опинитися у залі засідань Верховної Ради УРСР? Навряд чи. Та все ж доля розпорядилася так, що Марія Михайлівна з 1963 по 1967 була депутатом Верховної Ради УРСР. Як у тисячі інших, її дитинство та юність припали на повоєнні, сповнені лихоліття роки. У ті нелегкі часи радість межувала з горем, надії із втратами, та люди вміли не впускати у серце відчай та зневіру. Трепетне очікування батька із фронту змінилось болем від звістки про його трагічну загибель у Чехословаччині. Менше двох тижнів не дожив він до Перемоги. Тому в дванадцять років їй доводилось разом з мамою ходити за плугом. А в п'ятнадцять Марія вже працювала у колгоспі в с. Прудентово Запорізької області, потім ланковою у місцевому «Світанку», звідки її і висунули кандидатом у народні депутати від Ківерцівського районного округу. «Робота знову рятує мене від життя. Аби вижити в світі, людина повинна трудитись: так умілих плавців на поверхні тримає вода». Ці рядки письменника радянської епохи Костянтина Симонова якнайкраще характеризують Марію Мосюк, яка з усіх людських рис найбільше цінує працелюбство. - Все моє життя було дуже активним, наповненим різноманітними справами, - розповідає Марія Михайлівна. - Раніше думала: ось піду на пенсію, матиму купу часу, щоб більше читати, приділяти увагу родині й друзям. Але ні, не звикла я сидіти без роботи. Не визнаю й порожніх балачок, прагну до конкретних дій. Хоча у мене завжди був страх перед новою посадою: а чи впораюся? Впоралась і на депутатській ниві. Чи багато хто сьогодні з простого народу може потрапити до Верховної Ради? Навряд чи. А тоді було так. Сесія тривала до трьох днів, доки всі питання нагальні не вирішимо, ніхто не розходиться. На засіданнях сиділа поруч із Павлом Тичиною. У залі панувала тиша, навіть було чутно, як пролетить комар. А заробітної плати отримувала шістдесят рублів. Зізналася Марія Михайлівна, що їй просто поталанило з чоловіком. 28 років він пропрацював водієм у районній ветеринарній лікарні. Чоловік не те, щоб терпляче ставився до роботи дружини, він її поважав, розумів і справді багато сімейних обов’язків брав на себе. А минулого літа пара відсвяткувала золоте весілля подружнього життя. - Звичайно, чоловік та діти через мою роботу страждали, бо я не могла рідним приділити достатньо уваги, - говорить Марія Михайлівна. - Але родина для мене завжди була найважливішою і завжди підтримувала мене. Я знала, що триматися потрібно за землю. Знала, що таке ростити хліб. Тому й поважала людську працю. Наголошувала Марія Михайлівна й на тому, що люди тепер не ті. Раніше цілий день у колгоспі трудяться, повертаються додому веселі, дружні, пісні співають. І на полі не обходилося без піснеспівів. Отак з піснею і крокували по життю. А нині і новини страшно дивитися, ніби нічого хорошого в країні не відбувається. В ті часи, коли треба було розбудовувати країну, а потім піднімати її з руїн війни, її приклад - жінки, яка рішуче взялася за таку відповідальну роботу, надихав багатьох. І сьогодні вона для односельчан – приклад для наслідування, вболіває не лише за свою родину, своє село, але й за державу. Тому не може залишатися байдужою до політичної ситуації в Україні пані Марія і нині. - Україна розділена на Захід і Схід. Тому доведеться дуже багато працювати, щоб об’єднати країну, - розмірковує Марія Михайлівна. – Сьогодні треба долати недовіру людей до влади. Потрібно зустрічатися і спілкуватися з простим народом, з якого і починається Україна. З маленької зернини, як відомо, проростає золотий колос.
На знімку: Марія Мосюк з чоловіком та внучкою.
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (27.05.2014)
| Автор: Людмила ВЛАСЮК
|
Переглядів: 527
| Рейтинг: 0.0/0 |
|