Учасник АТО Віталій Сидорук з Маневич та студентка СНУ ім. Лесі України Ірина Романюк у найочікуваніший день свого життя поспішили до центральної районної книгозбірні на фотосесію. І саме книги дарували гості на весільний церемонії замість квітів. Дізнавшись про такі, погодьтеся, незвичайні подробиці весільної урочистості, я не минула нагоди познайомитись із подружньою парою. На той час у Маневичах був лише Віталій, який не відмовив у розмові. Їхнє кохання пройшло випробування війною. Саме через події на Сході країни довелось відкласти весілля з літа аж на листопад. А розпочалось все із знайомства в соцмережах чудової травневої пори минулого року. Обоє в цей час були майже поруч – в Луцьку, де Віталій працював торговим агентом однієї із фірм, а Ірина здобувала професію психолога. - Через Інтернет спілкувались тиждень, далі не витримав – призначив побачення, - зізнається Віталій. Саме під час зустрічі з’ясувалось, що ніякі фотознімки не можуть передати чарівну красу Ірини. Тож вже восени запропонував руку і серце та зі сватами завітам в Оконськ до батьків дівчини. На день Святого Валентина у подарунок вручив обручки. Саме у цей день закохані вирішили розписатися, а повінчатися влітку, тоді ж планували зіграти й весілля. Оселилися у Луцьку. Вже й почали обговорювати деталі церемонії, та їхньому коханню судилося нелегке випробування. - Мене мобілізували 9 квітня, - вертається в минуле Віталій. – За плечима була армійська служба в ПВО, на Сході перекваліфікувався в мінометника. Стояли на блокпостах в Донецькій області. Це зараз він може детально розповідати про ті події, а тоді в щоденних телефонних розмовах Іра чула: «В нас все спокійно. Місцеві пригощають фруктами і пиріжками…». А коли потрапив на блокпост в та Олександрівку радів, що під час телефонних дзвінків з коханою їх не обстрілюють «Градами» і вона не чує вибухів. Ірина, телефонуючи, переповідала всі новини, надсилала чимало фотознімків і після слів «кохаю і чекаю», мов заклинання, повторювала: «Все буде добре». - Думки мають змогу матеріалізуватися, тож ці слова «Все буде добре» здається навічно закарбувались в голові, - всміхається Віталій. – Впевненості у цьому додавала й іконка та оберіг, яку передала Іра. Рідні мали змогу надіслати адресну посилку. Долучились і сусіди–маневичани, співробітники луцької фірми, тож отримав також військове спорядження, прилад нічного бачення. Коли у серпні дізнався, що отримав відпустку, вирішив зробити сюрприз і дружині, і батькам – не повідомляти про приїзд. - Та я не витримав, - чесно зізнається мій співрозмовник. – Тільки вийшов зі штабу, зателефонував Ірі: «Ми скоро зустрінемось, я їду у відпустку…». Чимало нині говориться про психологічну підтримку учасників АТО. У Віталія є особистий психолог – і неспокій, і тривогу допоможе здолати. Усі телевізійні новини про події на Сході дивляться разом, а ще – читають книги. В їхній домашній бібліотеці нині до півсотні книг, подарованих на весілля. - Це була ідея Ірини, - відповідає Віталій на моє запитання щодо такої креативності. – У запрошеннях на урочистість писали: прохання, якщо можна, замість квітів дарувати книгу. Так з’явилось чимало цікавих видань релігійної тематики, художня література, є декілька «Кобзарів» різних видавництв. За дозвіл на фотосесію в бібліотеці вдячні працівникам, від яких, до речі, теж отримали в подарунок дві книги. На поличці в їх квартирі і подароване видання «Книга мого роду». Своєрідним фотоальбомом стане генеалогічне дерево, в книзі-записнику можна буде прочитати про кумедні випадки із свого дитинства, відшукати фірмовий кулінарний рецепт мами чи улюблену колискову, яку співала бабуся. Іра і Віталій лише розпочали писати книгу свого сімейного життя, тож хай в ній будуть лише щасливі та радісні сторінки.
